Читати книгу - "Приречені бути чужими , Ксенія Ільїнська"

Після пар дівчата вирішили зустрітися в студентському кафе, щоб обговорити деталі поїздки. Заклад був переповнений – студенти шумно розмовляли, сміялися, хтось переглядав конспекти перед семінаром, а інші просто насолоджувалися кавою.

Діана першою зайняла столик біля вікна і з полегшенням зняла рюкзак.

— Я більше не можу, — простогнала вона, сперши голову на руки. — Це був найдовший тиждень у моєму житті.

Аня поставила перед нею чашку лате та пиріг із ягодами.

— Це має допомогти, — усміхнулася вона, сідаючи навпроти.

— Боже, ти – ангел! — Діана схопила чашку та зробила великий ковток.

Злата підійшла до них останньою, взяла свою чорну каву та з важким зітханням впала на стілець.

— Мені здається, або всі викладачі змовилися і вирішили добити нас цього тижня?

— Це не здається, це факт, — підтвердила Аня, розмішуючи ложечкою свій капучино.

— Нам терміново треба вибратися з цього міста, інакше я зійду з розуму! — Діана драматично відкинулася на спинку стільця, запустивши руки в розпущене волосся.

— Ідея хороша, але що ти маєш на увазі? — з цікавістю запитала Аня, примружуючи очі.

— Відпочинок за містом! — підхопила Діана, нахиляючись ближче до подруг. — Уявіть собі: ліс, свіже повітря, озеро, жодних пар, жодного шуму міста.

— І жодних хлопців, — додала Злата, крутячи в руках ручку.

— О, так, ідеально! — погодилася Аня, підперши підборіддя рукою.

— Та ладно вам, — усміхнулася Діана. — Ми ж їдемо відпочивати, а не тікати від чоловічої статі.

— Ну-ну, — хитро примружилася Діана. — А якщо раптом хтось із нас випадково зустріне симпатичного незнайомця?

— То це буде твоєю проблемою, — пожартувала Аня.

— От тому я і кажу: нам просто необхідний відпочинок, — нагадала Діана, склавши руки на грудях. — Ніяких пар, жодних завдань, просто природа і спокій.

Злата закусила губу, задумливо дивлячись у вікно.

— Все ще сумніваєшся? — запитала Аня, скосивши на неї погляд.

— Ні… Просто… — Злата зробила ковток гарячої кави. — Це буде дивно.

— Що дивного? — Діана вигнула брову.

— Ну… Відчуття, що я тікаю від всього.

— І що в цьому поганого? — Діана знизала плечима. — Ти маєш право зробити паузу. Тим більше, що ми всі цього потребуємо.

— Діана права, — підтримала Аня. — Подивись на нас. Ми всі втомлені, виснажені, і якщо не відпочинемо зараз, то потім буде ще гірше.

Злата посміхнулася краєчком губ.

— Гаразд, ви мене переконали.

— Ось і добре! — зраділа Діана. — Завтра вранці вирушаємо.

Дівчата повернулися до своїх напоїв, не помічаючи, як за сусіднім столиком Алекс, що пив свою каву, із зацікавленням слухав їхню розмову. Він хитро посміхнувся, прокручуючи в голові новий план.

«Вихідні біля озера, кажете? Це вже цікаво…Ну що ж, буде весело…»

І саме в цей момент у його голові почав формуватися новий план.

Алекс вийшов із студентського кафе, заклавши руки в кишені куртки, і попрямував до студії. Вулиця була заповнена людьми – студенти поспішали на пари, хтось сміявся, хтось розмовляв телефоном, але він не звертав на них уваги. В його голові вже визрівав план.

«Поїздка за місто, кажете?» — усміхнувся він, прикусивши губу. Це була ідеальна можливість трохи відпочити і, можливо, дізнатися більше про Злату.

Вітер скуйовдив йому волосся, і він закинув капюшон на голову. Від гуртожитку до студії було всього десять хвилин ходьби, і Алекс пройшов їх, навіть не помічаючи дороги. Місто навколо нього було шумним, але в голові крутилися власні думки.

Коли він дістався студії, то зупинився перед важкими дверима, вдихнувши глибше. Усередині, за скляними вікнами, вже було чути приглушені звуки баса – хтось репетирував. Алекс відчинив двері та увійшов, одразу відчувши знайомий запах – суміш кави та старої деревини.

— Алекс, де тебе носить? — почув він голос Яріка, який сидів на софі, крутячи барабанну паличку між пальцями.

Алекс лише хитро посміхнувся.

— Є одна цікава ідея…

---

Алекс сидів на підвіконні студії, ліниво перебираючи струни гітари. Ярік розглядав афішу наступного концерту, а Антон жував енергетичний батончик, похмуро дивлячись у телефон.

— Хлопці, а що, якщо ми влаштуємо собі невеличку паузу? — раптом заговорив Алекс, відкладаючи гітару.

— Яку ще паузу? — скептично буркнув Антон. — Ми ж тільки-но закінчили один концерт, і через два дні репетиція.

— Ну саме тому! — Алекс зістрибнув із підвіконня і сів на диван. — Ви ж самі казали, що графік у нас шалений. Тому давайте зробимо щось для душі!

— Наприклад? — Ярік підняв брову.

— Поїдемо за місто. Відпочинемо. Озеро, природа, свіже повітря...