Читати книгу - "Вікінг у моєму ліжку"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Зоя таки мала рацію. Сіґурд був на пляжі, стояв там біля самої води й дивився на гладеньке сіре й іскристе море, а невеличкі хвильки підкочувалися до його ніг і вкривали їх піною.
Діти тихенько підійшли і стали збоку.
— Сіґі? — Зоя взяла його велику руку.
— Гм-м-м-м-м-м-м-м?
— Про що ти думаєш?
— Думаю, що Сіґурд дурний, — прогарчав вікінг. — Найдурніший у всьому світі.
— Ні, не дурний! — вигукнув Тім.
— Дурніший за віслюка, дурніший за собаку, дурніший за маленьку-шменьку-премаленьку-мацюпуську-шмуську мишку.
— Ні, не дурніший! — повторив Тім.
Сіґурд тяжко й понуро зітхнув, а тоді жбурнув у море камінчик.
— Я дурніший за моркву, — сумно виголосив він.
Зоя відчула, що розмова швидко зводиться до перераховування різних тварин і овочів. Сіґурд, мабуть, міг би так годинами картати себе.
— Слухай, ми з Тімом маємо гарну ідею. Можемо завести тебе знову в готель контрабандою.
— Вибач, а що таке «контрабандою»?
— Ми крадькома заводимо тебе в готель, коли ніхто нас не бачить, а тоді ти ховаєшся в одному з вільних номерів.
Сіґурд намацав руками ще один камінь і шпурнув його якомога далі. Камінь цілу вічність летів у повітрі, аж поки шубовснув далеко в морську воду. В небо здійнялися бризки й піна, позначаючи місце його падіння, а потім усе щезло. Сіґурд обернувся до Зої й помахав головою.
— Ні, — рішуче заперечив він. — Я не йду крадькома контрабандою. Пан і пані Еліси дуже сердиті на Сіґурда. І правильно. Я поганий.
— Зовсім не поганий! — запротестувала Зоя. — Ти просто трохи інакший.
— Я роблю безлад, — вів далі Сіґурд. — Ламаю речі, дратую людей. Я не потрібний у готелі. Я вмію тільки одне — робити біду. Біду я роблю легко-прелегко. Люди кажуть: Сіґурд, що ти робиш? Я кажу, що роблю біду. Я добре роблю біду. Хочете велику біду, малу біду або передню біду?
— Сіґурде, — благально мовила Зоя. — Не кажи такого. Будь ласка, вертайся в готель.
Але вікінг забрав від неї свою долоню.
— Іди додому, Тім. Іди додому, Зоя. Я знайду, де спати. Може, піду в копицю, як казав пан Еліс.
— Теплицю, — виправив його Тім, — а не копицю.
Сіґурд знизав плечима.
— Теплиця, копиця… гарне місце для дурного як квасоля. Ви розумні… ваш дім — готель. А я тепер тут буду сам. Хочу подумати.
Тім і Зоя попленталися назад вологим піском без нього.
— Але ж він насправді не дурний як квасоля? — запитав Тім.
— Звичайно, ні. Він просто трохи зажурився.
— І він не робить біди, правда?
Зоя трохи замислилася, перш ніж відповісти.
— Ну, трошки робить, — сказала вона. — Справді. — Вона ступила кілька кроків, а тоді знову заговорила: — Мабуть, тому він мені так і подобається.
6. Пляцки з бруду «шурх», а з корови «пурх»
Тім і Зоя цілий вечір намагалися вблагати своїх батьків, але нічого з цього не вийшло. Навіть пані Тиблетовата вважала, що пан і пані Еліси вчинили правильно.
— Я б уже давно вигнала його в три шиї, - сказала вона.
— Як ви можете таке казати? — обурилася Зоя. — Ви ж одружилися з ним. Мали б його кохати!
— Можна когось кохати, Зою, але це не означає, що треба миритися з усім, що людина виробляє. Я справді люблю Сіґі, але ж більшість часу він нагадує величезну дитину. Мусить навчитися, як треба себе поводити.
— Чому? — запитав Тім.
— Тому що так повинні робити всі люди, навіть вікінги з X століття.
— Та ну! — Тіму так зовсім не здавалося.
Зоя поділяла братову думку, але спробувала виразити її належними словами.
— Сіґі подобається людям, бо він інакший, — сказала вона. — Подобається тому, що він себе поводить не так, як ми всі. Тому з ним так цікаво.
Пані Еліс ледь-ледь усміхнулася.
— Ти, звісно, маєш рацію, Зою, але мусиш визнати, що нам з цим дуже важко впоратися. Іншим людям легко реготати, коли Сіґі робить дурнуваті помилки; але ж вони не мусять потім збирати потрощені речі і платити за заподіяну шкоду або день у день жити разом із ним. А ми мусимо.
— То ви його так і не пустите назад? — запитав Тім.
— Ні, — відповів пан Еліс. — Вибач.
— Тоді я з вами більше ніколи не заговорю і буду страйкувати.
— Але ж ти і так ніколи нічого не робиш, — зазначив пан Еліс.
— Я оголошую голодівку, — люто зиркнув на батьків Тім. — Нічого не їстиму, аж поки ви не пустите в готель Сіґі.
Отак! Тепер-то вони швидко змінять своє рішення!
— Добре, — сказала пані Еліс. — Ми тепер хоч заощадимо трохи на харчах.
— То ви мене заморите голодом? — вигукнув Тім.
Пан Еліс похитав головою.
— Звичайно, ні, Тіме. Ми не моритимемо тебе голодом. Ти зможеш їсти, коли захочеш. Це ж ти оголосив голодівку, а не ми.
Тім стиснув кулаки. Це вже в ніякі ворота не лізе. Його знову переспорили. Він зірвався на ноги і вибіг з кімнати.
Зоя глянула йому вслід.
— Дивіться, що ви наробили! — крикнула вона й вилетіла з кімнати вся в сльозах.
Пан і пані Еліси перезирнулися з пані Тиблетоватою.
— Ой лишенько, — зітхнула пані Еліс. — Нелегко це все.
— Усім нелегко, — погодилася пані Тиблетовата. — Але не журіться. Я впевнена, що врешті-решт усе буде добре. Тім не витримає довго без їжі.
— Та це я знаю, — відповіла пані Еліс. — Мене турбує Зоя.
Пані Тиблетовата поплескала пані Еліс по руці.
— Зоя розумна дівчинка і дуже вразлива. Я впевнена, що вона все розуміє, і тому це так її засмутило. Сіґі не пропаде. Та що там казати, адже коли він був справжнім вікінгом у справжні вікінгівські часи, мабуть, не одну сотню ночей провів просто неба. Про нього я б анітрохи не турбувалася. На добраніч!
Тім вирішив не здавати позицій. Відмовився від вечері, а перед сном залишив недоторканими тістечко й сік.
Коли заліз у ліжко, був голодний як вовк. Його шлунок бурчав і вимагав їжі, а Тім проклинав самого себе за те, що оголосив голодівку.
Він кілька годин крутився в ліжку, а коли вже нарешті почав засинати, почув, як відчинилися двері до спальні. У кімнату швиденько прослизнула Зоя, причинивши за собою двері. Вона навшпиньки підійшла до ліжка.
— Ти ще не спиш?
— Ясно, що не сплю. Мій шлунок бурчить як дурний. Не дає мені заснути.
— Я тобі принесла трохи їжі, — прошепотіла Зоя і витягла з-під халата
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вікінг у моєму ліжку», після закриття браузера.