Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Вікінг у моєму ліжку 📚 - Українською

Читати книгу - "Вікінг у моєму ліжку"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вікінг у моєму ліжку" автора Джеремі Стронг. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 29 30
Перейти на сторінку:
два чималі бутерброди. — До них, здається, прилипло трохи пуху. Мусила їх тут ховати.

— Нормально, — озвався Тім, запихаючи одного до рота. — Мені дуже подобаються пухкі бутерброди. Дякую. Я вже вмирав з голоду.

— Я знала, що ти вмираєш. Але все одно ти вчинив дуже відважно, оголосивши голодівку.

— Так? Так! І справді. Я ж міг загинути.

— Тіме… але ж ти був без їжі всього десять годин, — засміялася Зоя.

— Десять годин? Мені здалося, що минуло десять місяців.

Зоя сіла скраєчку Тімового ліжка.

— Я завтра спробую принести тобі щось після сніданку. Пан Тревіс завжди залишає свою грінку і…

Зоя замовкла на півслові, спохмурніла й підійшла до вікна. Відхилила трошки фіранки й зазирнула в пітьму.

— Ти це почув?

— Ні? А що?

Тім вислизнув з ліжка й підійшов до Зої. Тепер вони удвох могли чути якісь химерні звуки. З дальнього куточка готельного саду долинало бамкання, гупання і шкрябання.

— Хто там щось робить? — запитав Тім.

— Не знаю, — відповіла Зоя, — але я, здається, щойно бачила свиню.

— Свиню! Не будь дурною!

— Ну, щось таке подібне на свиню, — наполягала Зоя.

— Може, це був вовкулака, — прошепотів її брат, вирячивши очі. — Або привид.

— Це була свиня, — повторила Зоя.

— Може, то був свинячий привид, — доводив своє Тім. — Страшний Свинячий Привид із Флотбі. А може навіть, вовку-свино-лака-привидяка…

— Вовку-свино-щось-там-привидяка?

— Ага… з кігтями, що світяться в темряві, рентгенівськими очима й таке інше…

Зоя знову затулила фіранку і спробувала набратися відваги.

— Ну, я не знаю, що це, але щось там надворі діється. Я зійду вниз, щоб подивитися.

— А я піду з тобою, — сказав Тім, раптово відчувши, що не хоче залишатися сам. Він схопив свій ліхтарик.

Діти спустилися навшпиньки сходами і перетнули скрадаючись готельну кухню.

Зоя тихенько відімкнула задні двері.

Звуки були тепер значно гучніші: крекіт, попискування, ляскіт і гупання.

Зоя намацала Тімову руку.

— Ти боїшся? — прошепотіла вона.

— Ні, — збрехав Тім. — А ти?

— Я трошки.

— То і я теж, — зізнався Тім.

Вони рушили стежкою до темної галявини, поволі наближаючись до джерела всіх оцих звуків. Підійшли до теплиці, і тут прямо перед ними виникла величезна темна постать, страшенно налякавши дітей.

— Ай! — заверещав Тім, випустивши з рук ліхтарика, і побіг, як божевільний, галявиною. — Це вовку-привид!

— Ай! — зарепетувала Зоя, кинувшись бігти в інший бік.

— Ай! — заревів Сіґурд, кидаючи на землю велику в’язку гілок, і витяг свого Носодлуба. — Це грабліжники! Ви погані люди… пришли пограбати готель. Я вб’ю грабліжників!

Тім перестав бігти й озирнувся.

— Я не грабліжник, тобто не грабіжник, — сердито буркнув він. — Я Тім.

Сіґурд перестав гамселити нічне повітря Носодлубом і вгамувався.

— Ви мене налякали, — сказав він Тіму і Зої.

— Ні, це ти нас налякав! — заперечила Зоя. Але я рада, що з тобою все гаразд, Сіґі. А що ти тут робиш?

Сіґурд запхав Носодлуба назад у піхви. Місячний промінь освітив його білозубу посмішку.

— Я вам показую. Я стою на березі й думаю. Починається приплив. Вода піднімається аж до колін. Я далі думаю, що робити. Вода піднімається до пуза. Я далі думаю. Вода піднімається до шиї. Думаю, що втоплюся, тому вилажу з моря і йду дорогою. Тоді мені приходить у голову свинка.

— Думка, — виправила його Зоя.

— Ні, — заперечив Сіґурд. — Свинка. Дивіться.

Сіґурд завів дітей в самий кінець готельного саду. Сіґі зробив там загороду. Забив у землю дерев’яні кілки, обв’язавши їх гілочками. Ці гілочки обмастив якоюсь багнюкою, що й досі ще не висохла.

А в тій загороді лежали три величезні свині. Вони сонно поглядали на Тіма і Зою. Одна з них неголосно рохнула.

— Ти сам це зробив? — захоплено пробурмотіла Зоя. — Зробив цей тин? Я й не знала, що ти вмієш майструвати паркани, Сіґі.

— Вікінги завжди роблять такі паркани. Береш кілок, гуп-гуп. Береш гілки. Змішуєш грязюку, солому й коров’ячі пляцки…

— Коров’ячі пляцки? — перепитав Тім, не впевнений, що хоче й далі слухати, як плететься тин.

— Вони додають туди коров’ячий послід, — пояснила Зоя.

— Фу, яка гидота! — вигукнув Тім. Сіґурд похитав головою.

— Я не знайти корову. Пляцків немає, але паркан усе одно добрий.

— А звідки взялися свині? — запитала Зоя.

— Я їх знайти.

— Ти знайшов трьох свиней?

Було дуже темно, тому Тім і Зоя не могли бачити, як почервонів Сіґурд. Він пішов назад до теплиці, щоб забрати ту в’язанку гілок, що впала в нього з рук.

— Я навіть знайти чотири свині, вони йти дорогою, але одна утікати, туп-туп. Велика свиня. Дуже велика свиня. Велика погана свиня. Ви бачите свиню?

— Ні, ми не бачимо свиню… тобто ми досі ніде не бачили свиней, — відповіла Зоя.

— Це нічого. Я тепер будую дім для Сіґурда, — сказав вікінг, і почав забивати в землю низку височеньких паль. — Готель заскладно для вікінга. Я роблю дім вікінга в саду. Це ще довго. Ви йдіть спати. Я бачу вас у…

— О-о-ой!

— А-а-ай!

Несподівані крики з готелю урвали Сіґурда на півслові.

Відчинилося вікно однієї спальні, і діти здивовано побачили своїх батьків, які з такою швидкістю вибиралися назовні, немовби готель був охоплений полум’ям.

Пані Еліс зуміла вхопитися за густе гілляччя плюща, що вився обабіч віконної рами, а от пан Еліс повис над землею, вчепившись кінчиками пальців у підвіконня.

За кілька секунд почулося голосне й сердите рохкання, а тоді велетенська свиноматка виставила на підвіконня свої свинячі ніжки й визирнула з вікна, пирхаючи і чмихаючи, немов якийсь плотолюбний людожер.

— Допоможіть! На поміч! — крикнув пан Еліс. — Рятуйте нас! У нашій спальні велетенська свиня!

7. Хай живе Сіґурд!

Сіґурд кинувся на допомогу. Схопив драбину, що лежала за теплицею, і помчав до готелю. Пенні Еліс зуміла спуститися вниз плющем, але її чоловік і далі висів на кінчиках пальців. Сіґі блискавично злетів угору драбиною й відірвав пана Еліса від підвіконня. Закинув його собі на плече і швиденько спустився вниз, а кровожерлива свиня почала роздирати своїми лиховісними зубиськами найкращі оксамитові фіранки Елісів.

— Сіґурде, ти врятував мені життя, — видихнув пан Еліс. — Я дуже вдячний тобі, але що ж нам тепер робити? Свиня вже зжерла килимок у коридорі, кілька рослин у вазонах і ту чудову картину з зображенням гавані у Флотбі.

— І взагалі, звідки та свиня взялася? — запитала пані Еліс. — Чи це якимось чином пов’язано з тобою, Сіґурде?

— Це не його вина, — бовкнув Тім. — Сіґі знайшов їх на дорозі.

— Їх? — перепитав пан Еліс. — Ти ж не хочеш сказати, що їх тут декілька? І як це можна знайти на

1 ... 29 30
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вікінг у моєму ліжку», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вікінг у моєму ліжку"