Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Біографія випадкового чуда 📚 - Українською

Читати книгу - "Біографія випадкового чуда"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Біографія випадкового чуда" автора Таня Малярчук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 54
Перейти на сторінку:
багато не треба було, — писала Лєна у щоденнику під заголовком «Як займатися бізнесом чесно». — Я вирішила брати за одну послугу десять гривень. Це, щоб ви собі уявляли, один день прохарчуватися, так, скромненько. Отже, виходило на день по чуду — і маю що їсти. План у мене був простий, а все просте завжди спрацьовує. Головне, щоб перший клієнт клюнув, а там піде як по маслу».

Проте клієнт усе ніяк не клював.

Через тиждень Лєна знову помістила оголошення в газету, і через два теж, і через три. Чомусь ніхто на Лєнині чудеса не вівся. Народ уже зовсім віру втратив, нарікала вона.

Двістікілограмовий голос Лєниної совісті — Василина — наполягала на своєму:

— От не розумію, чому ти не можеш заробляти на життя так само, як і решта людей, — власною працею?

— А хіба творити чудеса — це не праця?! Ти тільки уяви, який це труд тяжкий!

— Чудеса святі творять, ангели, архангели, а ти куди лізеш?

Василині легко було говорити, вона мала талант. Її залишали в університеті вчити студентів метання, вже навіть контракт підписаний лежав у шухляді.

Лєна казала:

— Мусять бути й такі, Василинко, як я. Я хоч і не свята, не ангел, але на свої скромні чудеса теж здатна, не сумнівайся. Просто, бачиш, ніхто чомусь поки що їх не замовляє, а безкоштовно — я що, дурна, надриватися?!

І цієї миті нарешті задзвонив телефон. Лєна спершу навіть не зрозуміла, що це дзвонить новий мобільник, який вона навмисно купила, щоб відповідати на замовлення чудес.

Він дзвонив і дзвонив. Лєна перекладала телефон із руки в руку, як печену картоплину.

— Ну, чого сциш?! Бери трубку!

— А якщо це міліція?

— Нема їй чого робити! Он скільки маніяків у місті розвелось!

— А якщо це маніяк?

— По телефону не заріже.

Лєна приклала мобільник до вуха і ледве чутно пробелькотіла «алло».

По той бік трохи помовчали. Засопіли. Тоді чоловічий голос заговорив:

— Добрий день, я за оголошенням.

— Так, я слухаю, — трохи бадьоріше сказала Лєна, хоча сподівалася, що першою звернеться все-таки жінка. Жінки швидше мали б вестися на такі оголошення.

Чоловічий голос продовжив:

— А що ви конкретно робите?

— В оголошенні все сказано. Чудеса.

— Це якась секта релігійна?

— Ніяка це не секта! Я сама по собі.

— А.

Чоловік мовчав. Лєна защебетала, ніби молоко на базарі продає:

— Беру недорого. Ви ніде дешевше не знайдете. Десять гривень за чудо.

— А що ви можете конкретно?

— Усе.

— Літати можете?

— Літати? — тут Лєна дещо завагалась. — Щоб злетіти, людині потрібна грудна клітка об’ємом шість метрів кубічних.

— А я от бачив недавно.

— Що бачили?

— Чудо.

— Яке?

Чоловік випалив:

— Я хочу сто гривень.

— Що?!

— Сто гривень, і я вам все розкажу.

— Смієтеся?! — Лєну аж затрусило від такого нахабства. — Це я чуда продаю, а не ви!

— Як хочете, — і чоловік обірвав розмову.

Після цього Лєна три дні приходила до тями. Казала: «Це ж треба таке нахабство мати, я бізнес започаткувала, а на мені вже хтось інший заробити хоче! І не скількись там копійок, а цілих сто гривень! Я на ці гроші цілий місяць живу».

Третього дня не витримала і віддзвонила аноніму. Той миттєво взяв слухавку.

Лєна сказала йому:

— Я згодна. Але в мене тільки вісімдесят.

— Нехай буде. Приходьте до мене в лікарню, все розкажу.

— А ви чого в лікарні?

— Нічого серйозного, печінка барахлить. Але в парк вийти можу, тут парк біля лікарні є, давайте там завтра о дванадцятій. Будівельників, 12.

Лєна добре знала цю вулицю з часів свого партизанського минулого. І знала, зокрема, Будівельників, 12. Це був обласний наркологічний диспансер.

— Нікуди я не піду! Наркоман нещасний!

Чоловік заспокоїв Лєну:

— Ніякий я не наркоман, так, випив чуть забагато. Але те, що я бачив, я бачив. Гроші по факту візьму. Мені брехати немає чого.

В обласному наркологічному диспансері загоювали свої душевні рани зламані тяжким десятиліттям чоловіки. Тут завжди тихо і затишно. Наркодиспансер мав великий, обнесений мурованою огорожею старий парк, а сама будівля колись належала родині багатих місцевих євреїв. Алкоголікам і любителям саморобного дурману тут було добре.

Лєнин батько часто казав: «Не суди, і тебе не судитимуть». Деколи він також казав: «Усі ми рано чи пізно там опинимося», — і так він натякав не на цвинтар, як хтось міг би подумати, а саме на наркодиспансер. Багато його знайомих перейшло через ці забілені вапном стіни. Лікування від алкогольної залежності у рідкісних випадках закінчувалось успіхом, але от полежати там, відпочити хотіли всі. Всі туди рвалися. Тому в наркодиспансер на стаціонарне лікування брали лише за великим блатом.

Був сонячний літній ранок. На контрольно-пропускному пункті Лєну зупинив дебелий охоронець:

— Куди?

— У мене родич тут… відпочиває.

— Це не курорт!

— Вибачте, — сказала Лєна, — я розумію, лікується.

— Проходь, тільки дивися мені — ніякого алкоголю! Як побачу!..

У парку бродили пацієнти, кожен своєю стежкою. Дивилися в землю, мали чорні скорботні лиця. На поламаній лавці сидів давній Лєнин знайомий, колишній професор літератури Теофіл Кролик.

— Пане Кролик??? — здивовано вигукнула Лєна. — Що ви тут робите?!

Професор підвів свої невидющі очі.

— Я так і думав, що тільки ти могла таке дебільне оголошення придумати. Гроші принесла?

— То це ви дзвонили?! — Лєна присіла до нього на лавку, і лавка мало не перекинулась.

— Що ти все ламаєш, жертва комуністичного терору! Спокійно сісти не можеш?!

— Але це ж треба! — не могла вгамуватися Лєна. — Який збіг!

Теофіл Кролик сховав тремтячі руки в кишені свого незмінного чорного плаща. Схуд іще більше, взагалі був схожий на привида.

— А ви як сюди попали, пане Кролик?

— Не твоє засране діло. Принесла щось випити?

— Тут не можна!

Кролик сплюнув у зелену траву чорною слиною і закурив.

— Ну, і що сталося, пане Кролик?

— Я без грошей нічого не скажу.

— Ось гроші, — Лєна показала йому потерті купюри в потертому гаманці. — Дам по факту.

— Хіба тобі можна вірити? Ти ж совісті не маєш і навіть не знаєш,

1 ... 26 27 28 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Біографія випадкового чуда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Біографія випадкового чуда"