Читати книгу - "Том 12"

та й з Полтавщини, розбирати львівські кружкові звади дуже загайно, а здати собі з них справу за 1,5 дні пробутку у Львові і зовсім неможливо. Та й яке практичне значення може мати моя опінія в сих справах? На діла товариства я жадного впливу не маю, так само як і на особисте поводіння його членів. Я інте-ресуюсь його літературно-науковою діяльністю і твердо вірю, що «роздрапати» його тепер вже ніхто не в стані, хоч би й хтів, отже, решта мене мало обходить. Тільки ж, звісно, «насильно мил не будешь», і як хто конечне хоче уважати мене за ennemie то я тому не буду накидатись в amies 64, хоч, зрештою, і пакостів жадних робити не буду, буду просто незнайома, та й вже. Тут тільки підношу той факт, що Павлик ніколи не брав мені за зле моїх зносин з його противниками (принаймні не виявляв того ні одним словом), і якби я, користаючи з запрошення, спинилась переїздом у пані Грушевської (чого не зробила тільки з огляду на меншу знайомість і на клопіт для її родини від пробування в домі чужої, хворої і «бродячої» людини), то з того б не вийшло жадної трагедії між мною і Павликом, я в тім абсолютно певна. Чи він зо всіма так толерантно обходиться, чи тільки зо мною, бо знав мої «оригінальні» погляди в сьому напрямі, того не знаю, у всякім разі, якби він обходився інакше, наша знайомість не могла б так довго тривати, бо я найменшої тіні моральної тиранії з боку моїх приятелів не зношу. Я вибираю собі не amis de mes amis, але amis de mes idees 65, хоч би случайно і не всі ті amis любилися межи собою.

Мені дуже приємно, що, очевидно, Ви тримаєтесь чогось близького до мого критерію в сім напрямі, коли не прилучаєтесь до бойкотування ennemis de vos amis66, а навіть, при нагоді, буваєте в хаті одного, щоб одвідати другого, та й тепер пишете їй прихильні листи. З свого боку, я скажу, що Ви для мене не «чий», а «сам свій», або коли вже конче треба з тим рахуватись, чи Ви ami, то Ви для мене Гаті de la sainte Poesie, la plus grande et la plus constante de toutes mes amies *. Тому я навіть не питаю, кому з людей Ви друг, а кому ворог, хоч би між тими людьми були і мої близькі чи приятелі. Для мене в Вас є завжди щось таке, що стоїть вище всяких кружкових, котерійних та інших справ «от мира сего». Товаришування наше, здається мені, власне, «не от мира сего», не каламутьмо ж його всякими survivals, бо вони нижчі від нього.

На закінчення реферую Вам прохання української мол одіжі з петербурзьких вищих шкіл. Мол одіж та має сеї осені видати маленький збірник, до котрого запрошує Вас, Кобилянську, Стефаника і мене, причім просить мене бути посередницею між нею (молодіжжю) і Вами трьома. Сповняючи її бажання, запрошую Вас, шановний і дорогий товаришу, помогти українській молодіжі на чужині в її заходах коло рідної літератури. Що дасте, все буде благо і прийметься з подякою.

Прошу пробачити за той клопіт, що я раз у раз Вам завдаю, але таки мушу просити про скору відповідь.

Бувайте здорові та не томіться господарством.

З глибокою і щирою повагою

Ваша товаришка Леся Українка

43. ДО О. Ю. КОБИЛЯНСЬКОЇ

15, 23 серпня 1903 р. Зелений Гай Гадяч, Зелений Гай,

2 (15) VIII 1903

Що то хтось яюбий та чорненький думає, що не їде до когось? Чи то все ті прокляті німці винні? Хтось уже дожидав когось так! Нехай би хтось приїхав таки сього місяця, то був би міг звідати Полтаву з нагоди відкриття пам’ятника Котляревському (то буде ЗО серпня ст. ст.). Там, у Чернівцях, відай, вже е у людей відозва від полтавців

.. 1 Друг святої Поезії, найбільшого і найпостійнішого з усіх mix друзів (франц.).— Ред.

э тої нагоди. І до моря хтось та й ще хтось поїхали б собі. Ей, нехай хтось приїде, нехай! Та то зовсім і недорого: хтось з Новоселиці платив до Києва тільки 8 р. за II клас і не потребував нічого надавати. Ну, як хтось матиме тільки 25 гульденів, то вже може хоч до Києва приїхати, таки може! А 25 г. комусь, в крайнім разі, і родичі та брати повинні б скласти, бо хтось конечне мусить мати якісь вакації, інакше готов заслабнути на тій роботі, і тоді сама родина на тім найгірше вийде. Хто тоді їх всіх там буде глядіти? Хтось нехай приїде, і вже.

То тільки шкода, що хтось не хоче до Гадяча їхати, бо комусь (білому) в Києві буде тепер не дуже приємно і хтось волів би якнайменше там бути. Та дурна справа з Трушем стала клином між мною і кревними, а як ще він сам буде в Києві (мав, власне, тепер приїхати), то, певне, ще більше поб’є клинів, і буде тоді мені з ними і стрічатись тяжко і не стрічатись гірко... Хтось, натурально, се тільки до к о г о с ь пише, а більш ніхто не потребує того знати.

У нас тепер з гостей є тільки Кривинюк, був Квітка, та вже давно виїхав знов на Кавказ (ледве дістався через страйки в маринарці та на залізницях). Татко теж від’їхав, пробувши з місяць тут; пише, що в Києві вже все вернулось до спокою, а то були великі страйки і розрухи, як і скрізь на полудні Росії.

Хтось реферує комусь просьбу від молодих українців з петербурзьких вищих шкіл і від Лілі зосібна, аби хтось був ласкавий дати щось до збірника, що має видати восени тая мол одіж. Хтось знає, що комусь трудно писати, але, може, таки там десь щось найдеться. Та молодіж запрошує тільки когось, та ще когось, і Стефаника, і Франка та й більш нікого, чомусь собі так уподобала. Хтось щось дасть, а хтось?

Хтось все має листів, листів, листів — силу писати! І так всього іншого. Написав ще одну сцену до «Кассанд-ри», а як ще одну напише, то вже буде кінець. Тепер от зараз напише заміточку до «Ruthenische Revue» 1 і попросить когось переслати (поправивши мову, коли хтось ласкав), бо хтось