Читати книгу - "Ім'я рози"

«Ти часто мав нагоду бесідувати з Адельмом Отрантським?» — спитав раптом Вільям.

Северина це, схоже, не здивувало: «Бачу, ти вже говорив з абатом, — мовив. — Ні. З ним я нечасто розмовляв. Він весь час розписував мініатюрами книги. Я чув іноді, як він дискутував про тонкощі своєї праці з іншими монахами — Венанцієм з Сальвемека чи Хорхе з Бурґоса. Зрештою, день свій я коротаю не в скрипторії, а у своїй робітні», — і кивнув на будівлю лічниці.

«Розумію, — сказав Вільям. — Отже, ти не знаєш, чи Адельм мав видіння».

«Видіння?»

«Подібні до тих, які викликає твоє зілля».

Северин заціпенів: «Я ж казав, що дуже дбаю про те, щоб небезпечні трави були недоступними для інших».

«Я не це мав на увазі, - поспішно уточнив Вільям. — Я говорив про видіння взагалі».

«Не розумію», — наполягав Северин.

«Чернець, який уночі блукає по Вежі, де, за словами абата, з тими, хто входить туди о забороненій порі, можуть траплятися… жахливі речі, то ж я подумав, що він міг мати диявольські видіння і що це вони штовхнули його в прірву».

«Я вже казав, що не буваю в скрипторії, хіба що іноді мені потрібна якась книга, та зазвичай мені досить тих травничих книг, які я тримаю в лічниці. Я ж казав тобі, Адельм часто розмовляв з Хорхе, з Венанцієм і, звичайно, з Беренґарієм».

Я теж відчув легке вагання у Севериновому голосі. Не оминула його й увага мого вчителя: «З Беренґарієм? А чому — звичайно?»

«Беренґарій з Арунделя, помічник бібліотекаря. Вони були однолітками, разом відбували новіціят, то ж нічого дивного, що їм було про що поговорити, я це мав на увазі».

«Значить, ти це мав на увазі, - мовив Вільям. На моє здивування, розпитувати далі він не став. І відразу змінив тему розмови. — Може, пора нам вже зайти у Вежу. Будеш нам за провідника?»

«Залюбки», — сказав Северин з явною полегкістю. Він попровадив нас краєм городу, і ми підійшли до західного фасаду Вежі.

«Від городу є вхід до кухні, - мовив він, — але кухня займає лише західну половину першого поверху, а решту займає трапезна. З південного боку є ще двоє дверей, які ведуть до кухні та до трапезної — до них можна дістатися, обійшовши ззаду хори церкви. Але ми зайдемо сюди, адже з кухні можна прямо пройти до трапезної».

Увійшовши в простору кухню, я помітив, що всередині Вежа має восьмикутний внутрішній двір; як я зрозумів пізніше, то був своєрідний великий глухий колодязь, на який з кожного поверху виходили широкі вікна, подібні до вікон у зовнішніх стінах. Кухня була величезною, повною диму залою, де метушилося чимало челядників, рихтуючи страви на вечерю. Двоє з них готували приправлену городиною запіканку з ячменю, вівса та жита, нарізаючи на великому столі ріпу, капусту, редьку та моркву. Неподалік ще один куховар, зваривши рибу у вині з водою, тепер присмачував її підливою з шавлії, петрушки, чебрецю, часнику, перцю та солі.

Під західною баштою стояла велетенська пекарська піч, де вже блимало червонувате полум'я. У південній башті стояла ще одна величезна плита, на якій кипіли казани й оберталися рожни. Через двері, що виходили на тік за церквою, свинарі саме вносили туші забитих свиней. Ми вийшли через ті ж двері й опинилися на току, розташованому на східному краю дворища, поблизу мурів, вздовж яких вишикувались господарські будівлі. Северин пояснив, що перша будівля — це свинарники, за ними тяглися стайні, стійла для волів, а далі — курники і крита загорода для овець. Перед свинарниками свинарі розмішували у великому глеку кров тільки-но забитих свиней, щоб вона не зсідалася. Якщо її відразу як слід вимішати, то при цій холодній погоді вона постоїть, не псуючись, ще кілька днів, поки з неї не нароблять кров'янки.

Ми знову зайшли у Вежу і лиш побіжно оглянули трапезну, проходячи через неї по дорозі до східної башти. Трапезна займала простір під двома баштами, у північній частині стояла грубка, а зі східної гвинтові сходи вели у скрипторій, себто на другий поверх. Саме цими сходами ченці щодня йшли до праці, або двома рядами інших, не таких зручних, зате добре опалених сходів, які спіраллю піднімалися позаду грубки та кухонної печі.

Вільям спитав, чи знайдемо ми когось в скрипторії, бо ж була неділя. Северин усміхнувся і сказав, що для ченця-бенедиктинця праця — це те ж саме, що молитва. У неділю богослужіння тривають довше, але ченці, які працюють над книгами, усе ж проводять нагорі кілька годин, зазвичай плідно обмінюючись ученими заувагами та порадами і розважаючи над Святим письмом.

Першого дня ПІСЛЯ ЧАСУ ДЕВ'ЯТОГО,

де описано відвідини скрипторію і знайомство з багатьма вченими мужами, переписувачами та рубрикаторами, а також зі сліпим старцем, який очікує Антихриста

Поки ми піднімалися по сходах, я побачив, що учитель мій придивляється до вікон, крізь які на сходи падало світло. Я, мабуть, ставав таким же кмітливим, як і він, бо відразу помітив, що вони розміщені так, що до них важко дістатися. Зрештою, вікна трапезної (єдині вікна на першому поверсі, які виходили на урвище) теж були важкодоступними, адже під ними не було високих меблів.

Піднявшись по сходах, ми увійшли у скрипторій з боку східної башти, і тут я не зміг стримати захопленого вигуку. Другий поверх не був розділений на дві частини, як нижній, а тому він розкинувся перед моїми очима у всій своїй просторій неосяжності. Вигнуте і не дуже високе склепіння (нижче, ніж у церкві, але вище, ніж в будь-якій капітулярній залі, яку я коли-небудь бачив), підперте міцними колонами, спиналося над цілим приміщенням. Весь простір пронизувало чудове світло, яке лилося крізь три величезні вікна з кожної більшої сторони і крізь п'ять менших вікон, прорубаних у кожній з п'яти зовнішніх сторін кожної башти; ще вісім високих і вузьких вікон впускали світло ще й з внутрішнього восьмикутного колодязя.

Завдяки усім цим вікнам велику залу щедро виповнювало рівне розсіяне світло, хоч був то зимовий пополудень. Шибки не були кольоровими, як це буває у церквах, свинцеві кріплення тримали чотирикутники безбарвного скла, і всередину вливалося якнайчистіше світло, не переінакшене людською майстерністю, адже єдиною метою його було освітлювати працю тих, хто читає і пише. В інший час та в інших місцях я бачив чимало скрипторіїв, та не бачив жодного, де у струменях матеріального