Читати книгу - "Пригоди бравого вояки Швейка"

Кухар-окультист Юрайда і фельдфебель-рахівник Ванєк запевняли один одного, що вони все повернуть пану надпоручникові Лукашу, як тільки надійдуть кавові і молочні консерви.

Швейкові також запропонували каву, але він відмовився і сказав Балоунові:

— Саме тепер прийшов наказ із штабу армії, що кожен денщик, який зловживає довір’ям свого офіцера і розтринькує його молочні і кавові консерви, повинен бути негайно, за 24 години повішений. Це маю передати тобі від пана оберлейтенанта, який бажає, аби ти в цю ж мить з’явився до нього з кавою.

Наляканий Балоун вирвав з рук телеграфіста Ходоунського каву, яку щойно йому налив, і поставив її гріти, потім додав до неї консервованого молока і почухрав з усім цим до штабного вагона.

Вирячивши очі, він подав надпоручникові Лукашу каву, причому в голові промайнула думка, що надпоручник Лукаш вже, певно, знає по його очах, як він господарював з його консервами.

— Я спізнився, — затинаючись, промовив Балоун, — бо ніяк не міг їх відкрити.

— А може, ти розлив консервоване молоко? — спитав надпоручник Лукаш, куштуючи каву. — А може, ти жер його ложкою, як юшку? Ти знаєш, що на тебе чекає?

Балоун зітхнув і забідкався:

— В мене троє дітей, голошу слухняно, пане оберлейтенанте.

— Дивись, Балоуне. Ще раз тебе застерігаю, ані за цапову душу загинеш через оту свою ненажерливість. Швейк тобі нічого не казав?

— Мене можуть повісити за 24 години, — сумно відповів Балоун, трясучись усім тілом.

— Та не тремти, ти, дурню, — усміхаючись, сказав надпоручник Лукаш. — Краще виправся. Не будь таким ненажерою і скажи Швейкові, щоб він пошукав на вокзалі або де-небудь поблизу щось смачненьке на обід. Дай йому цю десятку. Тебе не пошлю, бо ходитимеш, аж поки свій кендюх не напхаєш. Ти ще не зжер мої сардинки? Кажеш, ні? Ану, принеси їх і покажи мені.

Балоун передав Швейкові, що пан оберлейтенант посилає йому десятку, аби він, Швейк, пошукав щось смачненьке на вокзалі, і, зітхаючи, витягнув з надпоручникової валізи коробочку сардинок, яку і поніс, вкрай засмучений, для огляду надпоручникові.

Він, бідака, так тішився, що надпоручник Лукаш, можливо, вже й забув про ці сардинки, а тепер усьому кінець. Надпоручник залишить їх у себе у вагоні, і він, Балоун, безповоротно їх втратить. Балоун почував себе так, немовби його обібрали.

— Ось тут, голошу слухняно, пане оберлейтенанте, ваші сардинки, — сказав він з гіркотою, віддаючи коробку власникові. — Відкрити їх?

— Гаразд, Балоуне, не треба відкривати, віднеси на місце. Я хотів лише переконатися, чи не заглядав ти у коробку? Мені здалося, коли ти приніс каву, що в тебе масний рот, начебто від олії. Швейк уже пішов?

— Голошу слухняно, пане оберлейтенанте, він вже відправився, — радісно доповів Балоун. — Швейк сказав, що пан оберлейтенант будуть задоволені і що панові оберлейтенанту усі будуть заздрити. Він пішов кудись з вокзалу, мовляв, знає тут одне місце аж ген за Ракошпалотою{37}. Якщо, не дай Бог, поїзд від’їде без нього, він примажеться до автоколони і дожене нас на автомобілі. Нам нема чого за нього турбуватися, він, мовляв, знає свій обов’язок і в разі потреби навіть готовий найняти за власний рахунок візника і їхати слідом за ешелоном аж до самої Галичини. Він не заперечуватиме, коли пізніше в нього вирахують за все це із зарплатні. Хай тільки пан оберлейтенант за нього не турбується.

— Йди геть! — сумно промовив надпоручник Лукаш.

З комендатури повідомили, що ешелон рушить аж пополудні о другій годині у напрямку Ґедельо — Асод і що офіцери на вокзалах діставатимуть по дві літри червоного вина та по фляжці коньяку. Говорили, буцімто знайдено якусь загублену посилку для Червоного Хреста. Але як би там не було, дарунок звалився наче з неба, і в штабному вагоні повеселішало. Коньяк мав «три зірочки», а вино — марки «Ґумпольдскірхен»{38}.

Лише надпоручник Лукаш був не в настрої. Вже минула година, а Швейк, як у воду впав. Потім минуло ще півгодини, і ось з канцелярії вокзальної комендатури вийшла дивна процесія, яка прямувала до штабного вагона.

Попереду виступав Швейк достойно і урочисто, як перші християни-мученики, коли їх вели на арену. По обидва боки йшли мадярські гонведи з примкнутими багнетами. На лівому фланзі — унтерофіцер з вокзальної комендатури, а за ними якась жінка в червоній рясній спідниці і дядько з підбитим оком у високих чоботях, в округлому капелюшку. Він ніс живу переполохану курку, яка несамовито кудкудакала.

Все це поперлося до штабного вагона, але унтерофіцер по-мадярськи гаркнув на дядька з куркою і на його жінку, щоб вони залишилися внизу.

Побачивши надпоручника Лукаша, Швейк почав багатозначно підморгувати йому.

Унтерофіцер хотів говорити з командиром 11-ї маршової роти. Надпоручник Лукаш взяв у нього протокол із штампом вокзальної комендатури і, збліднувши, прочитав:

«Командирові 11-ї маршової роти N-ського маршового батальйону 91-го піхотного полку для дальшого виконання.

З цим припроваджується піхотинець Йозеф Швейк, згідно з його зізнаннями, ординарець тієї ж маршової роти N-ського маршового батальйону 91-го піхотного полку, за злочинний грабунок, вчинений над подружжям Іштван, що мешкають в Ішатарча, в районі вокзальної комендатури. Підстави: Піхотинець Йозеф Швейк, зловивши в районі вокзальної комендатури курку, яка бігала за домом подружжя Іштван в Ішатарча і яка належала подружжю Іштван (в оригіналі було утворено на вічну славу нове німецьке слово «Istvangatten»[75]). Затриманий власником курки, який хотів відібрати її у нього, вчинив опір, вдаривши власника Іштвана куркою по правому оці. Вищезазначений Швейк був затриманий викликаним патрулем і відправлений до своєї частини, причому курка була повернена власникові.

Підпис чергового офіцера».

Коли надпоручник Лукаш підписував підтвердження про прийняття Швейка, в нього тремтіли коліна.

Швейк стояв близько і бачив, що надпоручник Лукаш забув поставити дату.

— Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, — промовив Швейк, — сьогодні двадцять четверте. Вчора було двадцять третє травня, учора Італія оголосила нам війну. Я тільки-но був на околиці міста, там ні про що інше й не говорять.

Гонведи з унтером пішли, і внизу залишилося тільки подружжя Іштван, які весь час намагались продертися до вагона.

— Коли б ви, пане оберлейтенанте, мали при собі ще п’ятірку, то ми б могли цю курку купити. Він, злодюга, хоче за неї 15 золотих, враховуючи до цього і десятку за своє підбите око, — розповідав Швейк спокійним тоном. — Але я думаю, пане оберлейтенанте, що 10 золотих за таке ідіотське око трохи забагато. В шинку «У старої