Читати книгу - "Яр"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Яр" автора Іван Іванович Білик. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 291
Перейти на сторінку:
Нам дали самоврядування. Нам повернено національний прапор і національну гідність. Але війна є війною, і цього не слід забувати. Після перемоги над комунізмом Україна буде самостійною. Німці дають нам Гарантії. Але вернімося к... до теми.

Вона розчавила недопалену сигарету.

— Починається новий навчальний рік, зовсім новий. Уперше за стільки часу ярівські діти навчатимуться лише рідною мовою. Русс... російська школа закривається, працюватиме лише одна: українська. Місцева національна влада пропонує вам, шановний пане, місце директора в цій школі, тому що...

Максим з несподіванки аж очима закліпав:

— Мені?

Пані Ганна, певно, ще не закінчила, бо застережливо піднесла руку, немов захищаючись од людини по той бік столу:

— ...тому що вважає вас гідним цієї посади, про що я маю приємність повідомити пана.

Очевидно, це й було найголовніше, що хотіла сказати жінка, бо за цими словами вона полегшено відітхнула й ніби аж зменшилась на своєму стільці. Максим знав, що мусить щось відповісти, що, власне, для цього його й покликано, але не міг дати ради ні своїм думкам, ні почуттям, які, не маючи виходу назовні, брижили йому лоба й проступали плямами на щоках. Радянська влада намагалася його знищити — і знищила б руками начальника концтабору Потапова, якби не пощастило втекти. Від німців Максим сподівався гіршого, а вони, бач, не поводяться брутальними окупантами: повернули українцям національну гідність. Звичайно, він прийме пропозицію цієї пані Ганни. У таких умовах, як сьогоднішні, подібними пропозиціями не розкидаються, хоч би там що, жива людина повинна жити, а отже, і їсти, а на його совісті ще й мати, стара жінка, уже неспроможна заробити собі на хліб. Максимові майнуло в голові, що казала йому мати, коли він збирався сюди й що робилося в його душі. Йому стало смішно, він мимоволі щось мугикнув під ніс і тут-таки стямився. Що може подумати про нього ця жінка!

Однак пані Ганна мовчки налила нову цигарку, напіводвернувшись до вікна, немов лишаючи його на самоті з думками. Максим хотів сказати, що в нього немає ніяких заперечень, що його, навпаки, розчулив отой шовковий золотаво-блакитний прапор біля входу, і він не бачить потреби сидіти вдома й байдикувати, бо діти в усі часи лишалися дітьми й їх треба вчити грамоти.

Але в цю мить рипнули двері й до кімнати всунулась мальовнича постать. То був відомий у цілому Ярі Єсохвад. Як його звали насправді, і чи то було ймення, чи, може, прізвище, того ніхто не міг би з певністю сказати, але його всі називали так, і він одгукувавсь на цей поклик. Убраний був Єсохвад у барвисте лахміття, у якому ходив і взимку, і влітку. Відколи його знав Максим, цей дід був дідом і займався старцюванням, бо ніде не працював. Але він ніколи й не жебрачив просто так, а завжди вигадував якусь історію. У поїздах, що зупинялися на Ярівській станції, він або вдавав людину, яку пограбували в дорозі, тож не вистачає три карбованці, аби дістатися Херсонщини, де буцімто живе. Постійні пасажири вже знали цю його мудрість, але не зобиджали старого, бо жили за давнім прислів'ям «від тюрми й від суми...» А подорожніх, котрі вперше бачили його, Єсохвад умів навіть розчулити. Якось, а було то року тридцять п'ятого, він натрапив на Максима в Києві й заходився випрошувати троячку, той, помулявшись, таки дав йому зі словами:

— Нате вже, діду Єсохваде, вам на дорогу до Херсона. Вас, мабуть, знов обікрали?

Єсохвад здивувався, бо молодих ярівців усіх знати не міг, але відтоді вигадав собі іншу легенду: був на Соловках, відсидів своє, їду додому під Очаків, то скільки напрошу, на стільки й білета беру. Соловки тоді були модним словом, і Єсохвадові давали навіть щедріше. В Ярі ж він здобував собі на прожиття іншим: то якійсь бабусі відгадає сон і вона тайкома від невістки почастує його обідом, то дасть комусь зілля від кольок у животі або ж од стригучого лишаю.

Цього разу, на превеликий подив Максимів, під пахвою в Єсохвада була важка книжка з пожовклим папером, схожа на Біблію. Раніше дід ніколи не покликався у своїх мандрах і промислах на Бога, як це робили інші старці, і Максима, що спершу був ладен одвернутися від невсипучого волоцюги, тепер просто зацікавило: якої ж дід вигадає цього разу.

Єсохвад Максима впізнав, але не привітався ні до нього, ні до жінки за столом, а почав пильно роздивлятися кімнату. Пані Ганна глипала то на нього, то на Максима, бо Максим сидів і загадково посміхався. Нарешті Єсохвад, негнучким указівним пальцем кивнувши на портрет посеред великої стіни, спитав — і таки в пані Ганни:

— А це ж хто такий?

Вона відповіла:

— Симон Петлюра.

Єсохвад лише протяг:

— А-а... — Тоді вказав на інший портрет, над столом, де був зображений немолодий чоловік у пишному золототканому вбранні, кунячній шапці й із булавою в руці: — А оце-о?

Пані Гайну від такої гостини починало нудити, але вона, скосувавши на Максима, таки проказала:

— Іван Мазепа.

І знов у відповідь почулось «А-а...». Пані Ганна врешті не всиділа:

— Ви к ко... ви до кого?

Єсохвад здивувався:

— Я? Ні до кого. Прийшов подивицця на нову власть. — І знову тицькнув скоцюрбленим пальцем на портрет, що висів на простінку: — А це ж хто?

— Гітлер!

— A-а... Виходить, усіх той... докупи? А ви хіба не пожертвуєте на образ пресвятої великомучениці Варвари?

Максим засовавсь на стільці й широко посміхнувся, хотів спитати в діда, чи вже він одмовився вертати на свою Херсонщину або в Очаків, але Єсохвад гримнув на нього:

— Ти сиди, тебе не питають! — І вдруге звернувсь до пані Ганни: — Кажу, на образ пресвятої

1 ... 26 27 28 ... 291
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Яр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Яр"