Читати книгу - "Сонячний вітер"

не гість, а співрозмовник, товариш — на відміну від багатьох інших дикторів, одні з яких нависали з екранів до глядача, ніби прагнучи вивалитися з телевізора просто в квартиру, інші видавалися ніби наклеєними зсередини кінескопа живими фотокартками (знайте, мовляв: між нами кордон, стіна, хай. і прозора, тому слухайте і шануйтеся). Отож, коли подвійно — а це вже щось! — процигикали позивні “Надзвичайних новин”, ті, хто був поблизу ввімкнених телевізорів, знічев’я (бо ж і клопоти вранішні) і за звичкою (хіба й справді чимось здивують у цьому нетривкому світі, навіть якби мелодія позивних гралася тричі) кинули погляди у бік блимаючих ящиків і, ще не вслухаючись у слова, побачили Мучачо В’єхо — Старенького Хлопчика (так прозивали його вже навіть у пресі), то не вельми й перейнялися тривогою: допоки Мучачо В’єхо в домі, жодні потрясіння не страшні. Але ж як неминуче відразу впадає в око щось нове в знайомому предметі, фокусує погляд на собі й насторожує, так і вигляд диктора змушував затримати увагу на собі: Мучачо В’єхо сидів так само впівоберта, трохи подавшись уперед, закинувши ногу на ногу, але не погойдував черевиком, кутики очей загострилися, наче він силувано прагнув прикрити розширені від здивування зіниці, тому, мабуть, чи й не кожен, гамуючи неспокій, подумав спершу: гай-гай, подається Мучачо В’єхо, та й ми не вічні… Рівний і розважливий, з довірливою хрипинкою голос, що жодною модуляцією не зраджував ніколи хвилювання, — хай там коментувався фінальний футбольний матч на кубок, переказувалися подробиці сутички з “вогневим контактом” між двома ворогуючими бандами чи йшлося про черговий державний переворот — голос той своєю буденністю тільки підкреслив настороженість у вигляді провідного диктора телебачення; а слова — слова текли, як і завше, розмірено, ніби злітали з уст Мучачо В’єхо маленькими і невагомо-прозорими кульками, котрі пливли повітрям і вкочувались у мозок, де шикувалися в логічному порядку, зрозумілому всім: від найостаннішого небораки-індіанця до міністра; але тепер здавалося, що хтось невидимий десь позад Мучачо В’єхо частими й акуратними ударами — достоту швець у підошву — забиває і забиває, аж мимоволі в ступнях поколює, маленькі мідні цвяшки.

— Сьогодні вдосвіта троє невідомих, незважаючи на те, що спрацювала сигналізація, ввірвалися в штаб-квартиру об’єднаних профспілок будівельників. Кілька охоронців, що вибігли назустріч, були розстріляні впритул. Затим нападники, добре орієнтуючись у розташуванні апартаментів, швидко доскочили покоїв для відпочинку, де смертельно поранили чергового референта, а голову об’єднаних профспілок будівельників Данієля Кемпеса буквально зрешетили кулями в постелі. Він, бідолаха, так, очевидно, й не встиг нічого збагнути… Тут же злочинці спробували під завивання сирени, на яке вони не звертали уваги, зламати броньований сейф з секретними і цінними паперами та грішми на поточні витрати. В цей час їх настигли охоронці, які залишилися живими, і наряд поліції, що прибув за першим сигналом тривоги. В короткій сутичці одного з нападників убито, двох узято живими, з боку охорони й поліції більше втрат не було. Поки що ми утримаємося від будь-яких коментарів, оскільки нічого неясно і незрозуміло. “На перші подробиці чекайте за двадцять п’ять хвилин”, — сказав Мучачо В’єхо.

І це означало, що нетривка суспільна злагода розлетілася на друзки, наче від вибуху бомби, що раптово, як пожежа в преріях, спалахне кампанія взаємних обвинувачень і наклепів, і засоби інформації настільки заплутають громадську думку, що в тій каламуті годі буде відшукати правих і винних; що Національний демократичний фронт — тимчасова спілка прогресивних та ліберальних партій і профспілок — котрий з такими труднощами утворився якраз перед загальними виборами в парламент, або розпадеться на ворогуючі угрупування, або — в обох випадках це залежатиме від того, чиїми руками було фізично усунуто Кемпеса, найвірогіднішого претендента на пост міністра праці, — згуртується ще тісніше, стане монолітом, котрий тепер неминуче не уникне зіткнення з монолітом іншим: союзом капіталу з воєнщииою; і аж іскри полетять; і можуть здетонувати вибух значно потужніший; і це, зрештою, означало, що на поверхню спливає — мов чорний підводний човен у тихій і сонячній затоці з одноповерховим містечком на березі і безтурботними дітьми на прогрітому піщаному пляжі — небезпека дестабілізації, а за нею вимальовувалися на ближньому обрії перевороти, заколоти, анархія, диктатура, комендантські години, голод, чума, що завгодно…

За двадцять п’ять хвилин після рекламної, надто бадьорої, передачі на екрані знову з’явився Мучачо В’єхо, і ті, кому випало прослухати перше повідомлення, тепер з полегкістю відзначили, що Старенький Хлопчик знов у формі, рідний, домашній, сімейний, а для тих, хто щойно ввімкнув телевізор, він узагалі видався таким, яким був завжди. Не треба забувати, що на той час, ранній ранок, забезпечені роботою давно вже працювали, як звичайно, — з шостої години і до післяобідньої спекоти. І диктор нагадав про працюючих, зазначивши, що на багатьох підприємствах та в офісах, де увімкнені телевізори й радіоприймачі, помітне певне занепокоєння. Але треба зберігати розважливість! Щойно уряд на екстреному засіданні вирішив: аби не допустити безпорядків, які зазвичай виникають на підставі суперечливих чуток, домислів, інформаційних провокацій, розслідування вбивства відомого профспілкового функціонера буде вестися абсолютно відкрито і паралельно поліцією і відповідними службамі Бюро безпеки із залученням представників будь-яких партій, громадських організацій, коли ті побажають контролювати хід розслідування. Звичайно, зловживати тимчасово секретними оперативними даними, якщо такі з’являться, не дозволено нікому. Засоби масової інформації безперешкодно отримуватимуть необхідні відомості. Але — спокій, спокій і ще раз спокій! Винних буде покарано, буде знайдено й хто стоїть за ними і кому ця акція на руку. Уряд ще й ще просить громадян утримуватися від ексцесів, не піддаватися на провокації. Давайте спочатку розберемося в суті справи! З метою збереження порядку підсилено поліцейські й військові патрулі. Хай вас не бентежить присутність бронетранспортерів на вулицях — армія охороняє вас! ї так далі, й тому подібне. А зараз… — Зараз наші телекамери ведуть передачу з площі Згоди біля центрального під’їзду штаб-квартири об’єднаних профспілок будівельників… — І на екрані миттю з’явилась інша картинка: молодий патлатий і бородатий коментатор з мікрофоном у руці, в майці з цифрою “33” на грудях, площа, під’їзд, кілька машин “швидкої допомоги” і поліцейські фургони; людей майже не було, очевидно, площу оточили.

— Скоро в супроводі охорони перед нами з’являться два учасники нападу. Користуючись нагодою, я передаю звернення слідчих органів: якщо особи терористів видадуться комусь знайомими, прохання негайно телефонувати за номером 401, або повідомляти поліцію чи Бюро безпеки в інший спосіб. Можна анонімно — таємниця гарантується.

Далі можна було не говорити: коментатор бачив те саме, що й глядачі. З під’їзду поспішливо вилетіли