Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Квіти на снігу 📚 - Українською

Читати книгу - "Квіти на снігу"

305
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Квіти на снігу" автора Надія Павлівна Гуменюк. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 58
Перейти на сторінку:
донька Романа Шумського.

Якось запитала Лорика, чи чув він щось про товариство взаємного похваляння, яке діяло колись в Англії. Звісно ж, він не чув про це. Я сказала, що тепер нібито створюють таке ж і в Україні – хай поцікавиться, там якраз записують у свої ряди гідних членів, але я тому товариству чомусь не підходжу. Не знаю, чи зрозумів він. Та відтоді на одного ворога в мене побільшало. Та ще й якого ворога! І ось тепер бісова МУМІЯ підстерігає мене, вичікує, загрозливо поклацуючи своїми муміфікованими кістками, чи то пак поплескуючи Лориковими пухкенькими долонями.

Я прийняла пропозицію Немо».

«Пишу вранці, до відкриття галереї. Після закриття не виходить: не те освітлення. Напевно, Славко також писав свої “Маки” у вранішні години. Пробач мені, сивий друже! Я не знаю, як би ти сприйняв те, що я роблю. Думаю, не сердився б – ти був доброю людиною. Ну що поганого в тому, що копія твого шедевра зігріватиме чиюсь душу в години самотності? А мені треба вчитися, розумієш? Звісно ж, ти б зрозумів».

«Немо сказав купити точно таку ж рамку, як в оригіналу “Маків”. Якщо вже копіювати – то геть усе. Іду в мистецьку крамничку на “варшавці”. Там такої рамки немає, але знайома продавчиня знає, у кого її можна замовити. Залишає ескіз, записує розміри й обіцяє зателефонувати. Я давно вже не ходила “варшавкою”. Як усе змінилося! І територія цього величезного торговища, і особливо люди. Колись, у перехідний між двома епохами період, коли значна частина інтелігенції, – учителі, інженери, танцюристи, бандуристи, – залишившись без засобів для існування (тоді по кілька місяців не давали зарплату), почали шукати спасіння через “купи-продай”, вони зайняли місця на ринку й облагородили його. Так культурно говорили, так чемно всміхалися…

Потім, коли стало трохи легше, більшість цих людей повернулися на свої робочі місця – у школи, лікарні, бібліотеки, театри – і забули свою базарну епопею, як поганий сон. Але тих, хто все-таки залишився, це чудовисько-торговисько поглинуло, проковтнуло, перетравило й виплюнуло, на все життя перетворивши на торгашів. На кожному ряду з ятками – імпровізовані столи з якихось ящиків та стільців, на кожному – пляшки горілки, сало, ковбаса, огірки. Брутальна мова, різкі голоси, колючі очі. Від нахабних липких оцінливих поглядів: мовляв, побачимо, що ти за пташка, у що одягнута й взута, на скільки баксів ти потягнеш і чи варто взагалі з тобою говорити на нашому дорогущому базарі, – стає моторошно.

Коли мене отак розглядають, хочеться крізь землю провалитися. Вибігаю з клітки ринку, біжу на зупинку, ловлю маршрутку й даю собі слово: краще ходитиму в секонд-хендівському шматті, голодуватиму або й помру від голоду, але ніколи (ніколи!) не стану “купи-продай”».

«Смішно було спостерігати, як Немо розглядає обидві роботи – Славків оригінал і мою копію. Копія справді вдалася – я й сама не підозрювала, що можу так її виконати. Може, усе через те, що ця робота мені так подобається, так на душу лягає. І все ж я добре розрізняю, де рука майстра, а де пензель нещасної плагіаторки, аз раби Божої Ангеліни. Дивно якось: скопіювати змогла, а от самій написати так слабо! Загадка творчості. Із задоволенням узяла б копію “Маків” собі. Але… Нарешті я маю з чим іти до університетської бухгалтерії. Хай Лорик вдавиться своєю злістю! Плювала я на його пейзажі, намальовані перед телевізором!»

«У картинній галереї Немо виставка з Польщі. Живопис, графіка, батик, кераміка. Він частенько їздить за Буг. Навіть на пленері під Любліном був, хоча сам ледь тримає пензлика. Так любить мистецтво?..

Цього разу я копіювала урбаністичний пейзаж. Цікава робота в стилі модерн, хоча мою душу такі полотна не гріють…»

«Галерея Немо стала головною виставковою залою в місті. Не знаю, як йому вдається домовлятися з музеями, студіями, арт-центрами та самими авторами з інших міст і навіть країн, але виставкова діяльність при “Суперстар” уже добре поставлена на конвеєр. З кожної колекції Жорж вибирає одну-дві картини й клонує їх, каже, що як організатор має моральне право залишити собі щось на згадку.

Та що більше я дізнаюся про Немо, то більше мене дивує така палка любов до мистецтва цього чіпкого й владного чоловіка, який, здається, тільки для того підносить до очей свою газету, щоб через дірочки в ній підглядати за всім, що діється навколо. Як може любити мистецтво людина, яка абсолютно не відчуває кольору, фактури, настрою, думки? А в цьому я вже переконалася. Здивування породжує сумнів. Сумнів переходить у підозру… Я відхрещуюся від його замовлень: у мене сесія в універі, я влаштувалася на роботу, дизайнером у меблеву фірму “Шафи плюс стільці”, мушу допомагати Марті поратися на дачній ділянці, будиночок на якій ми орендуємо… Він буквально переслідує мене, запрошує не тільки на виставки, але й у ресторан, на якісь корпоративні вечірки… Здається, Немо імітує закоханість у мене. Хм… Навіщо? Я ж відчуваю, що це якась гра. Не хочу грати з ним ні в які ігри. Я дуже зайнята. Зайнята постійно. Така зайнята, що не маю жодної вільної хвилинки, щоб прийняти ті запрошення».

«“Шафи плюс стільці” захиталися на своїх ненадійних ніжках, як паралітик – на милицях. Конкуренція. Меблевих фірмочок наплодилося, як грибів після дощу, і великі фірми підгрібають їх під себе, пережовують, проковтують, пожирають. Шафа – річ не на один день і не на один рік. Якщо хтось уже вмеблював свої покої, то до меблевого салону може зайти хіба що за кілька років. Тож за кожне замовлення точиться справжня війна. Якого тільки паскудства не наговорять конкуренти одне на одного, щоб виграти ту війну!

Заробітку майже не стало. Останні гроші пішли на сплату за навчання. Заборгувала за помешкання. Добре, що Марта поки що віддала хазяйці за мене. Виручають і її канапки, потай прихоплені з бару. Наїдаємося вдома від пуза, тільки коли приходить Михась. Він завжди приносить торбу з ласощами. І чого Марта кпиниться з нього? Чого вона

1 ... 26 27 28 ... 58
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Квіти на снігу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Квіти на снігу"