Читати книгу - "Чужий"

— Скажу ще раз: не думаю, що видаляти цю істоту — гарна ідея, — промовив Еш, не дивлячись на капітана. — Минула спроба закінчилася не дуже вдало.

Даллас кинув на Еша різкий погляд, але потім пом’якшав. Еш, як завжди, намагався бути об’єктивним. Він не був схильний до сарказму.

— Отже, що робимо? — запитала Ламберт.

— Нічого, — нарешті відповів Даллас. — Ми нічого не можемо вдіяти. Ми намагалися, але, як і зазначив Еш, ледь не продірявили корабель. Тому… Відправимо його назад у автолікар. Можливо, він вигадає щось краще.

Капітан натиснув кнопку, і платформа з Кейном заїхала назад до автолікаря. Даллас клацнув ще якимись вимикачами, подивився на непритомного старпома і відповідні схеми та таблиці. Нічого нового він там не побачив, як і шляхів вирішення проблеми.

Еш порівняв показники:

— Його організм функціонує нормально, але нові дані свідчать про те, що його тканини починають руйнуватися.

— Отже, воно йому шкодить, — промовила Ламберт.

— Не обов’язково. Він уже певний час нічого не їсть і не п’є. Ці показники можуть свідчити про природне зниження ваги. Немає жодних ознак того, що він досить ослаблений цією істотою або під впливом зовнішніх факторів. Усе ж по можливості слід підтримувати його в максимально гарному стані. Слід розпочати внутрішньовенне годування, поки я достеменно не визначив, чи прибулець висмоктує білок з організму Кейна.

Еш увімкнув блок управління. У лазареті залунали нові звуки: це автолікар почав активно годувати безпорадного Кейна і переробляти відходи життєдіяльності.

— Що це? — Ріплі вказала на зображення внутрішніх органів, яке повільно рухалося. — У Кейна якась пляма на легенях?

— Не бачу жодної «плями».

Даллас теж подивився на зображення.

— Здається, я зрозумів, що вона має на увазі. Еше, треба наблизити зображення дихальної системи.

Науковець виконав наказ. Тепер маленька пляма, яку помітила Ріплі, виглядала як чітка темна латка з нерівними краями в грудині Кейна. Вона зовсім не просвічувалася.

— Ми точно не знаємо, чи воно дійсно знаходиться в легенях, — Еш натискав кнопки. — Це може бути несправність сканера або це через область на лінзі, пошкоджену радіацією. Таке часто трапляється.

— Додай більше енергії, — наказав Даллас. — Можливо, зможемо збільшити чіткість.

Еш налаштував прилади, але, як не намагався, чорна пляма так і залишилась незрозумілою темною ділянкою.

— Я не можу далі збільшувати чіткість, інакше радіація почне йому шкодити.

— Знаю, — Даллас вдивлявся в загадкову пляму. — Якщо ми зараз не зможемо просвітити його, то як у біса ми знатимемо, що там відбувається всередині?

— Зараз я з цим розберуся, — запевнив науковий співробітник. — Гадаю, я зможу почистити лінзу. Її треба лише трішки відполірувати.

— Але доки це триватиме, ми взагалі нічого не будемо бачити.

— Я не можу позбутися цієї плями, не розібравши сканер, — промовив Еш із винуватим виглядом.

— Добре, потім. Головне, щоб ніщо не заважало нам бачити загальну картину.

— Як скажете, сер, — Еш повернувся до індикаторів.

У Бретта був збентежений вигляд.

— Що ж зараз відбувається? Ми просто сидимо й чекаємо? — пригнічено промовив він.

— Ні, — відповів Даллас, згадавши, що йому треба ще керувати зорельотом, а не лише піклуватися про Кейна. — Це ми будемо сидіти й чекати, а ви йдіть працювати…

VII

— Що скажеш? — Паркер схилився так низько, як міг, поруч із Бреттом. Вони обоє пітніли, латаючи останні тонкі з’єднання в тісному дванадцятому модулі. Вони намагалися вручну зробити те, що зазвичай виконував віддалений автоматичний реєстратор та сигналізатор з автоматизованими мережевими інструментами. А оскільки в них не було ні реєстратора, ні сигналізатора, то доводилося справлятися з проблемами за допомогою інструментів, які для цього не призначені.

«Неправильні інструменти для неправильної роботи», — сердито подумав Паркер. — Але треба якось справлятися». Якщо повністю не полагодити дванадцятий модуль, то їм ледь пощастить пережити важкий підйом із цієї планети. Паркер готовий був замінювати деталі навіть своїми зубами, аби тільки полетіти геть звідси.

Але зараз була черга Бретта воювати з неслухняними деталями. Для того щоб полагодити модуль, як і інші прилади на борту, використовувалися вставні чарунки, запломбовані на заводі. Уся заковика полягала в тому, щоб витягнути зламані деталі, не перешкоджаючи виконанню інших важливих функцій і не пошкодивши більш чутливі деталі двигуна корабля. Нові деталі встановлюються легко, але треба позбутися обпаленого мотлоху.

— Здається, вийшло, — нарешті сказав напарник. — Перевір.

Паркер відійшов назад, натиснув дві кнопки, вбудовані в панель управління перед ним, і з надією поглянув на сусідній переносний монітор, але там взагалі нічого не відбувалося.

— Порожньо.

— Чорт забирай, я гадав, що це воно.

— Ні. Спробуй наступну. Я знаю, що вони всі виглядають нормально, окрім сорок-третьої деталі. Але ми вже її замінили. Проблема в тих клятих чарунках. Якщо деякі з них перегорять через перевантаження регулятора, доведеться лізти всередину і шукати розгерметизовані деталі. — Паркер помовчав, а потім додав: — Шкода, що в нас немає реєстратора.

— Згоден.

Усередині модуля почулися легкі звуки шкрябання пластмаси по металу.

— Це має бути наступна деталь, — оптимістично промовив Паркер. — Нам не треба вручну перевіряти кожну чарунку. «Матір» звузила цей список, тому такому невеличкому подарунку можна порадіти.

— Я радітиму тоді, коли ми полетимо геть із цієї скелі й знову зануримося в гіперсон, — відповів Бретт.

— Припини думати про Кейна, — Паркер натиснув ще дві кнопки і стиха лайнувся: — Знову порожньо. Спробуй наступну, Бретте.

— Добре.

Бретт замінив чарунку, яку щойно перевіряв і яка мала бути в потрібному місці. Паркер налаштував декілька тригерів перед ним із надією, що вони зможуть ще звузити коло пошуків пошкодженої лінії. У дванадцятому модулі було сто мініатюрних камер з деталями, які відповідали за прискорення зорельота. Паркерові хотілося все розтрощити від думки, що доведеться вручну перевіряти всі, щоб знайти ту єдину.

У динаміку телефона внутрішнього зв’язку дуже невчасно пролунав голос Ріплі:

— Що там у вас?

«Чорт забирай, — подумав Паркер. — Ріплі, бісова баба. Зараз я їй скажу, що там».

— Хрін, свисток і пряник, — коротко повідомив Паркер і тихо додав якесь слово, яке Ріплі не розчула.

— Продовжуй, — сказав він Бретту.

— Добре.

— Що, що? — перепитала Ріплі. — Я не зрозуміла.

Паркер відсунувся від модуля й увімкнув підсилювач телефона.

— Хочеш знати, що тут? Купа важкої роботи, не те що в тебе. Не бажаєш якось прийти і спробувати?

Вона одразу ж стримано відповіла:

— У мене найважча робота на цьому кораблі (на