Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Дванадцять оповідань 📚 - Українською

Читати книгу - "Дванадцять оповідань"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дванадцять оповідань" автора Володимир Миколайович Владко. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 55
Перейти на сторінку:

Перед генералом Оскаром Штірнером лежали великі рисунки і карти. Ще більша карта висіла на стіні — карта європейської частини Радянського Союзу, власне, — західної половини цієї частини. Жовтогарячі промені сонця, що повільно наближалося до обрію, яскравими плямами падали на велику карту, утворюючи. на ній дивовижні хрести від віконної рами. Генерал Штірнер подивився мимохіть на карту і, усміхаючись, звернувся до полковника:

— Це саме призначення, сама доля! Погляньте, Фіхтер, на що вказує найяскравіша сонячна пляма.

Фіхтер підійшов до карти. Так, генерал Штірнер мав рацію. Центральна широка жовтогаряча пляма лежала на північно-східній частині країни, перетинаючи Фінську затоку. Всередині її, як мета, чорною крапкою, з двома концентричними колами навкруги — був позначений Ленінград, місто більшовицької революції, перша столиця Радянського Союзу. Синя вода Фінської затоки підходила, здавалося, під саму чорну крапку, зовнішнє її коло проходило своєю західною частиною по воді затоки, — Фінська затока з’єднувала Ленінград із всесвітом, була йому широким шляхом на Захід, до центральноєвропейських держав, до морів і океанів…

— Бачите? — перепитав генерал Штірнер. — Само сонце показує нам шлях. Воно веде нас, воно вказує першу важливу мету. Ленінград, Петроград, Санкт-Петербург… цікава черга назв, черга слів, що показують різні етапи історії, які відбувалися в цьому уславленому місті. Проте, в нас мало часу для історичних екскурсів, а тим більше для містичних думок з приводу розташування на карті сонячних плям. Залишимо це старим фельдмаршалам, що пишуть мемуари. А ми підрахуємо відстані ще раз. Ось масштаби, Фіхтер, перевірте.

То був дивний з першого погляду рисунок. Блідими блакитними рисами на ньому була зображена карта східної частини Фінської затоки, найважливіші радянські міста північно-західної області. Прозорі червоні лінії виходили з одного місця узбережжя Фінської затоки: це місце було Кустамяки, де сиділи за столом генерал Штірнер і полковник Фіхтер. Прозорі червоні лінії, починаючись тут, проходили на схід узбережжя, в напрямі до Ленінграда. Вони йшли по землі і воді — і тому досвідчений спостерігач зразу зробив, би висновок, що вони показували не земний і не водний шлях; це були напрями повітряного шляху, шляху літаків, що тримали свою путь і над землею, і над водою.

З Кустамяк починалося кілька рівнобіжних червоних ліній. Усі вони доходили до Ленінграда. Але недалеко від нього частина з них повертала на південь і прямувала вздовж Жовтневої залізниці; аж до Москви, де закінчувалася в червоному-таки ж колі, що охоплювало це місто. Таке саме коло закінчувало шлях першої частини прозорих червоних ліній у Ленінграді. Напрямки повітряних шляхів, шляхів несподіваного нападу, — закінчувалися на карті червоними колами, ознаками вибухів і руйнування.

З циркулем у руках, з логарифмічною лінійкою і олівцем — Фіхтер старанно перевіряв розрахунки. Ще кілька хвилин — і він підняв голову.

— Усе правильно, пане генерале. Я не знайшов помилок.

Він устав і залишився біля столу, нерухомий і спокійний. Генерал Штірнер і собі підняв голову від рисунків, запалив цигарку і мимоволі подивився у вікно на захід.

Наче велетенські червоні кораблі пливли небом, притягнені багровим вогняним колом сонця. Хмари посувалися на захід, вони йшли одна за одною, вишиковуючись, немов солдати; хмари підходили до свого командира — сонця, коротко доповідали і поспішали геть, звільняючи шлях іншим, зникаючи за обрієм.

Генерал Штірнер з півхвилини дивився на цей небесний парад. По тому він повільно перевів погляд на полковника Фіхтера, що стояв перед столом, немов завмерла статуя. Жодна лінія постаті полковника не рухалася, спокійні риси його блідого суворого обличчя були, як вирізьблені з каменю. Полковник Фіхтер чекав на розпорядження.

— Так… кажете, немає помилок? Добре, — нарешті вимовив генерал Штірнер. — Отже, виступаємо о четвертій годині ранку, полковнику. До речі, у вас усе напоготові? Немає ніяких ускладнень?

Полковник трохи підняв ліву брову — якраз настільки, наскільки треба було, щоб показати ввічливе здивування, наскільки можна було зробити цей рух у межах залізної дисципліни, яка панувала тут, на базі, на військовому аеродромі. Проте, полковник Фіхтер відразу ж загасив дивування і чітко, коротко відповів:

— Довірена мені частина напоготові. Ускладнень ніяких немає, пане генерале.

— Значить, о четвертій. Ви вільні, полковнику.

Генерал Оскар Штірнер із задоволенням побачив, як чітко повернувся полковник, як вийшов він з кабінета: жодного невиміреного руху, цілковита чіткість і суворість. Так, щодо цього можна бути певним, — як і щодо всіх інших теж.

Генерал Штірнер знов спинився над рисунками й картами. Так, до Ленінграда звідси всього сто чотирнадцять кілометрів. Літак — винищувач проходить таку відстань за п’ятнадцять — сімнадцять хвилин. Так. Важкий бомбовоз потребує на це від двадцяти до двадцяти п’яти хвилин. І, врешті, аероторпеда типу ГТ-2 — теж п’ятнадцять-сімнадцять хвилин, бо її хуткість дорівнює хуткості швидкохідного винищувача. Проте, торпеди підуть не на Ленінград: це було б стріляниною з гармат на горобців. Адже на сто чотирнадцять кілометрів — відстань від Ленінграда до Кустамяк — стріляють звичайні важкі гармати.

Аероторпеди генерала Штірнера — знаряддя далекого прицілювання. Вони впадуть на серце більшовизму, їх мета — Москва, що сьогодні, як і щодня досі, мирно наближається до звичайної ночі, ніяк не передчуваючи своєї долі. Остання мирна ніч!.. Остання ніч перед цілковитою руйнацією, перед морем вогню, перед пеклом жахливих вибухів, що не залишать каменя на камені.

Так, розрахунки правильні, їх можна було б і не перевіряти, бо зроблено їх не тут, а ще в тиші лабораторій, таємничих військових лабораторій, де розраховувалися механізми торпеди. Ніхто ще не знав, не чув нічого про ці торпеди. Тим краще: про них узнають у гуркоті вибухів, у вулканах вогню, що розкриються завтра в центрі комуністичної пошесті.

Генерал Штірнер склав рисунки, сховав їх до сейфу, надяг кашкет, що мав, крім звичайної військової кокарди, ще й чорний хрест свастики з її зігнутими рогатими кінцями, ознаку войовничого фашизму, — і вийшов на повітря.

Його лінкольн стояв тут, завжди чекаючи його виходу.

Генерал Штірнер на хвилинку спинився на східцях, вийняв з портсигара цигарку і подивився навкруги, дістаючи сірники. Сонце вже сховалося за обрієм, синя сутінь прикрила землю. Генерал Штірнер машинально відзначив: дме легенький північно-східний вітерець. Добре! Він запалив цигарку,

1 ... 26 27 28 ... 55
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дванадцять оповідань», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дванадцять оповідань"