Читати книгу - "Чарівні казки"

t тоді вся принадність Прекрасної Слави постала в думках Незрівнянного. Він палав бажанням спитати про неї, але не наважився, боячись, аби фея не подумала, ніби у такий спосіб докоряє їй за те, що вона не додержала свого слова. Клеранс вгадала його думки.

«Ваш стан не дозволив мені привести зараз китайську королівну; правда, я зрозуміла дещо запізно, що надто легковажно дала вам таку обіцянку. Та ба! — вела вона далі. — Ви побачите її дуже скоро, більше я нічого вам не скажу, бо нема сенсу розумувати про речі, які неможливо відвернути — таку долю приготувала для вас зла Лігурда. Та коли вже я не в змозі вберегти вас від неї, позбавте мене хоча б того, щоб своєю присутністю я підтримувала небезпечні поради і нездійсненні надії, якими пригощатиме вас королівна. Ви спілкуватиметеся з нею, бо я дала вам на те своє слово, щоразу, коли сонце, перетинаючи Зодіак, переходитиме від одного знака до іншого. Я зроблю її невидимою для всіх, крім вас, тому що боюся: побачивши її, ваші піддані можуть стати вашими суперниками, адже на світі немає людини, котра б не схилилася перед нею, побачивши хоч раз. Усе, що я спроможна зробити заради моєї любові до вас, це сховати королівну від усіх і навіяти іншим людям таке ж непереборне бажання служити вам, як відчуваєте ви, намагаючись догодити Прекрасній Славі».

Проказавши це, фея зникла, а королевич, не звертаючи уваги на докори Прекрасній Славі, загорівся бажанням побачити королівну знову. Із надзвичайним нетерпінням чекав він на той момент, коли сонце поміняє своє місцеперебування, і замість прикрості від слів Клеранс відчував приховану радість, бо лише йому буде дозволено бачити незрівнянну королівну і служити їй.

Нарешті настала така бажана зміна розташування сонця; того ж дня Прекрасна Слава з’явилася в кабінеті короля на колісниці-троні, обсипаній смарагдами і прикрашеній лавровим гіллям, запряженій дванадцятьма лебедями. Я не буду змальовувати її вбрання, бо його затьмарила незрівнянна краса королівни і сяйво очей, яке засліпило б усіх довкола, якби не було невидимим.

Спочатку королевич кинувся до її ніг і, здавалося, був у нестямі від радості, побачивши королівну. Але водночас із почуттям захоплення незвичайною красою вона викликала до себе таке шанобливе ставлення, що Незрівнянний не наважився навіть поцілувати край її сукні.

«Я дуже рада, — звернулася вона до нього, — бачити тебе на справжньому троні. Ти вже не зачарований і відчуваєш до мене ту ж прихильність, що й у палаці феї, і якщо у тебе стане чеснот служити мені на мій розсуд і жертвувати усім заради мене, можливо, незабаром настане кінець і моєму чарівному ув’язненню, тоді я зможу приєднати ще кілька корон до тієї, яку ти успадкував від своїх предків».

Ці слова, вимовлені прекрасною особою, справили велике враження на закоханого, але Прекрасна Слава до того ж говорила з таким чарівним виглядом і таким милостивим тоном, що нема чого дивуватися, як глибоко був зворушений юний королевич. Він обіцяв їй вічну вірність і тисячу разів запевнив, що подолає будь-які перепони заради того, аби вона завжди поважала його.

Прекрасна Слава не наважувалась затягувати свій візит, боячись бути покараною за спізнення якоюсь важкою роботою, але обіцяла королевичу скористатися дозволом феї і приходити до нього раз на місяць. Незрівнянний, невимовно щасливий бачити свою кохану, з усією можливою поштивістю намагався довести їй, що вона вільно могла б затриматись ще на кілька хвилин, але королівна була невблаганною і відв’язала лебедів, які в одну мить помчали її вдалину. Король переживав від’їзд феї вельми болісно, але був таким слухняним щодо наказів Прекрасної Слави, що не насмілився навіть нарікати на свою долю. Її візит приніс йому величезну радість й незмірну бадьорість. Увесь двір помітив цю переміну, яка супроводжувалася безліччю свят і розваг, влаштованих королевичем на честь прекрасних дам, бо, захоплений думками про кохання, він вважав тепер своїм обов’язком шанувати всю чарівну стать.

Непомітно сонце перейшло від одного знака до другого, і принцеса знову прибула до кабінету короля.

«Настала пора, — сказала вона, — відмовитись від розваг, не вельми достойних королевича на ймення Незрівнянний, відданого Прекрасній Славі. До цього часу ти не здійснив нічого, гідного свого імені, і якби я не знала твого великого серця, а судила про нього із твоїх вчинків, мені було б важко повірити в те, що ти хочеш служити мені, як обіцяв. Для Прекрасної Слави не досить однієї корони, я хочу, щоб вона була увінчана лавровим вінком. Придворні запевняють тебе, що ти люб’язний, молодий і гожий, дами дивляться на тебе як на героя, коли ти муштруєш солдатів на мирних полях; мені ж потрібні жертви в крові і лаврах, одне слово, згадай, що ти народжений для Прекрасної Слави».

За цими словами вона відв’язала лебедів, не чекаючи відповіді королевича; йому прикро було вислуховувати незаслужені докори, бо надзвичайна молодість і пошана до друїда, який завжди допомагав йому своїми порадами керувати державою, не дозволяли йому слідувати пориванням юнацької відваги. Однак цей дошкульний докір не міг не зачепити його гордості і породив у голові королевича великі задуми, здійснення яких, як він сподівався, могло сподобатись Прекрасній Славі. Її візити дедалі більше запалювали королевича, і він намагався усіма можливими засобами стати гідним королівни, бо відзначався надзвичайною поштивістю, люб'язністю, щедрістю і понад усе шанував чесність.

Позаяк на той час мудрий друїд помер, Незрівнянний вирішив сам керувати своєю державою і займатися справами, але, боячись, щоб королівна не витлумачила погано його мирний настрій, він розповів їй про своє становище і необхідність цілком присвятити себе державним турботам перед тим, як розпочати війну з чужою країною. У нього немає більше чарівної палички, щоб викликати озброєних солдатів, отже, він потребує великих коштів для здійснення задуманих військових походів.

Прекрасна Слава погодилася з його міркуваннями і навіть сказала, що це вірний шлях до того, аби стати гідним правителем. Незрівнянному більше нічого й не