Читати книгу - "Дев'ятий дім, Лі Бардуго"

Вона потягнулась до комода за краплями бас-беладони.

Ще один вечір. Принаймні це вона може дати Тарі Гатчинс, перш ніж назавжди поховати її та піти далі. Так само, як вона поховала Геллі.

«Святий Аврелій» — домівка майбутніх королів філософії, видатних возз’єднувачів. Товариство Авреліанців було засноване для визначення ідеалів керівництва і, як припускають, для поєднання найкращого досвіду товариств. Члени товариства уявляли себе кимось на кшталт Нової Лети, зібранням представників усіх товариств для формування керівної Ради. Протрималися вони недовго.

Жваві дебати поступилися галасливим сваркам, до товариства запрошували нових членів, і незабаром воно стало так само відокремленим, як решта Домів Серпанку. Зрештою, їхня магія мала фундаментальну практичну користь, найбільше пасувала фахівцям, була радше торгівлею, а не покликанням. Це зробило товариство посміховиськом для тих, чиї почуття були витонченіші; утім, виявивши, що їх вигнали з власної гробниці й вони більше не мають постійної адреси, Авреліанці змогли пережити те, що знищило інші Доми, наймаючись до тих, хто пропонував більше.

Життя Лети: Процедури та протоколи Дев’ятого Дому, витяг

Їм просто абсолютно бракує стилю. Звичайно, час від часу вони відригують якогось сенатора або другосортного письменника, але вечірки Авреліанців завжди дарують відчуття, наче тобі дали стенограму якоїсь соковитої судової справи. Ти берешся до неї із завзяттям, а на другій сторінці розумієш, що слів там значно більше, ніж драми.

Щоденник Мішель Аламеддін часів Лети (Коледж Гоппера)

6

Минула осінь

Він почав з малого — зі «Святого Аврелія». Дарлінґтон дійшов висновку, що велика магія може почекати до кінця семестру, і зрозумів, що зробив правильний вибір, коли, спустившись униз сходами «Іль-Бастоне», побачив Алекс, яка зіщулилась на краєчку оксамитової диванної подушки й несамовито гризе ніготь. Доус, здавалося, нічого не помічала, її увага була прикута до «Доповнення до лінійного письма Б», а навушники з функцією шумопоглинання викрашалися на звичному місці.

— Готова? — запитав він.

Алекс підвелась і витерла руки об джинси. Дарлінґтон дозволив їй перевірити запаси захисних засобів у їхніх торбах і задоволено виявив, що вона нічого не забула.

— На добраніч, Доус, — мовив хлопець, коли вони знімали з гачків вішака в коридорі свої пальта. — Ми повернемося додому пізно.

Доус стягнула навушники на шию.

— У нас тут є бутерброди з копченим лососем, яйцем та кропом.

— Можна дещо запитати?

— І авголемоно[35].

— Я б сказав, що ти янгол, але ти значно цікавіша за них.

Доус прицмокнула язиком.

— Насправді це не осінній суп.

— Осінь лише розпочалась, а суп з більшою кількістю вітамінів годі й уявити.

До того ж після еліксиру Гайрама зігрітися було складно.

Доус усміхнулася й повернулася до тексту. Дівчині подобалося, коли її страви хвалили, майже так само, як тоді, коли хвалили її наукові досягнення.

Повітря свіжим морозцем щипало шкіру, поки вони йшли вздовж Орандж-стріт, повертаючись до парку й кампусу. Весна в Новій Англії наставала повільно, але осінь завжди несподівано вистрибувала з-за рогу. Ти щойно пітнів у літньому бавовняному одязі, аж раптом тремтиш під небом, що неочікувано вкрилося твердою блакитною емаллю.

— Розкажи мені про «Святого Аврелія».

Алекс затамувала дух.

— Засноване 1910-го. Посвячення відбулося в залі Шеффілда — Стерлінга — Страткона...

— Не ламай язика. Усі називають її ШСС.

— ШСС. Реставрація 1932-го.

— Приблизно в цей самий час «Кістки» запечатали свій операційний театр, — додав Дарлінґтон.

— Свій що?

— Дізнаєшся на вступному віщуванні. Утім, гадаю, під час першого досвіду ми не будемо нехтувати страхуванням. — Краще буде, якщо Алекс Стерн зведеться на ноги серед завзятих щирих Авреліанців, ніж на очах у Кістяників. — Університет подарував Авреліанцям це приміщення за їхню службу.

— Яку службу?

— Це ти мені розкажи, Стерн.

— Ну, вони спеціалізуються на логомагії — ворожінні на словах. Щось пов’язане з якоюсь угодою?

— Купівля лісу Сейгема 1910-го. Це був велетенський шматок землі, й університет хотів упевнитись, що прибуток з нього залишатиметься сталим. Згодом його назвали Пагорбом науки. Що ще?

— Люди не надто серйозно до них ставляться.

— Люди?

— Лета, — виправилася вона. — Інші товариства. Тому що в них немає справжньої гробниці.

— Але ми не такі, Стерн. Ми не сноби.

— Ти точно сноб, Дарлінґтоне.

— Гаразд, я сноб, але не такого штибу. Нас по-справжньому займають лише дві речі: чи працює їхня магія і чи небезпечна вона.

— І як, працює? — перепитала Алекс. — Небезпечна?

— Відповідь на обидва твої запитання: час від часу. Авреліанці спеціалізуються на угодах, які неможливо порушити, обов’язкових обітницях, оповідках, що буквально змушують читача заснути. Один мільйонер 1989 року впав у кому в каюті своєї яхти. Біля нього знайшли примірник «Бога і людини в Єльському університеті»; якби хтось здогадався погортати, то знайшов би там передмову, якої нема в жодному іншому виданні, — написану Авреліанцями. Тобі, мабуть, також цікаво буде дізнатися, що останніми словами Вінстона Черчилля були: «Я стомився від цього всього».

— Хочеш сказати, це Авреліанці вбили Вінстона Черчилля?

— Це лише балачки. Але я можу підтвердити, що половина мерців цвинтаря на Ґроув-стріт не покидають своїх домовин тільки завдяки надмогильним написам, які виконали члени товариства «Святого Аврелія».

— Як на мене, звучить дуже потужно.

— Це була давня магія, з тих часів, коли їх ще вважали таємним товариством. Авреліанців вижбурнули на вулицю, коли розладналися перемовини щодо спільницької згоди з університетом. Висунуте звинувачення — продаж алкоголю неповнолітнім, але насправді Єль відчув, що Авреліанці напартачили з початковою згодою. Вони втратили кімнату 405, і відтоді їхня робота стала ненадійною. Нині вони здебільшого зайняті поодинокими згодами про нерозголошення або чарами натхнення. Сьогодні ввечері саме це ми й побачимо.

Вони проминули адміністративну будівлю Вудбридж-голлу й залиті золотим світлом вікна «Сувою та ключа». Слюсарі свій ритуал скасували. Утім, це не означало, що Лета матиме менше роботи («Книга та змія» залюбки забрали «вікно» у четвер увечері), проте Дарлінґтона непокоїло те, що відбувалося в «Ключі». Ширилися чутки про слабшання їхньої магії, про портали, що працювали через раз або взагалі не відчинялися. Можливо, усе це просто балачки — Доми Серпанку були потайні, змагалися між собою