Читати книгу - "Заборони для відьми, Велена Солнцева"

Ось тепер на мене дивно поглядали, я часто такий погляд у наших вчителів бачила, ось після таких поглядів була відповідь. Старший дракон мабуть перейнявшись моєю історією зацікавлено запитав:

-А хто така Любава?

Не бачачи в цьому питанні зовсім ніякої каверзи просто відповіла:

-Так дочка єдина князя нашого.

Він насупився і запитав:
-І кажеш що випадково вона твій вінок у річку кинула? І суто випадково там виявився Бріар, який раніше подібні зборища не відвідував?

Я вже зібралася ствердно відповісти, та так і залишилася стояти з відкритим ротом. Занадто багато випадковостей було в моєму житті останнім часом. Ось і торік у Любави прямо на купальську ніч страшно живіт розболівся, і вона просила мене замість неї піти по річки вінок пустити, тільки я тоді навідріз відмовилася, або як вона зазивала мене на святки на нареченого погадати, та не де-небудь, а у неї вдома. Ще кілька разів князь забирав у мене дочку що випадково заблукала, і у якої сил самої до дому дістатися не було. Адже він міг якогось наймита за дочкою прислати, але ні, сам приїжджав.

Дар що уважно спостерігав за мною весь цей час, хитро запитав:

-Що, доходити почало?

Я повільно кивнула, але ж справді почало. Далеко мені ще до відьми мудрої яка подібне відразу б розкусила, а я все за чисту монету приймала. Дідусь, якого як виявляється звали Златом через колір його луски, настільки рідкісний для крижаного дракона, що його матінку навіть запідозрили в зраді з вогненним родичем, але все обійшлося. На той час дракон уже змужнів, і всім хто сумнівається особисто пащі закривав, підозрюю деяким надовго, спокійно сказав:

-Віддай її Бріару. Він з дівчинки порошинки здуватиме, і ніхто не посміє її образити, він її не відпустить, ти ж сам знаєш вічну історію відьом та некромантів.

Дар різко видихнув, мабуть він не очікував такої поради від родича:

-А про мене ти подумав?

-Звичайно подумав. - на його губах зміїлася іронічна усмішка. - Ти одружишся з драконицею і займеш нарешті мій піст.

Злякавшись що Дар так і зробить, я сховалася за його спину, і вже звідти почала шепотіти заклик магічного предмета, а точніше вірної мітли. Я бачила перед собою напружену спину з чітко промальованою мускулатурою. Дідусь Злат весело посміхаючись звернувся до мене:

-Дитинко, заклик тут не подіє, а ось швидкий вихід можу забезпечити.

Ось що я йому зробила що він так намагається мене виставити?

-Якщо піде вона, піду і я. Я не погоджуюсь на твої умови дід, як і п'ятдесят років тому.

Обережно визирнувши з-за плеча Дара побачила задоволену усмішку на обличчі дідуся і з подивом почула:

-Все такий же непохитний, саме таким і має бути головнокомандувач нашими військами. Добре, я приймаю твій вибір, але мені щось зається що відьма ще не дала своєї згоди. Адже так?

І він мені підморгнув. Дар ледве стримуючи злобу вимовив:

-Погодиться.

Старший дракон усміхнувся ще ширше, показуючи такий самий неправильний прикус як і у онука, і весело сказав:

-Ну-ну. Ще не народився той хто змусить відьму щось проти її волі зробити. - потім подумавши додав. - Ну крім некромантів, у тих у цій справі великий досвід. Так що на твоєму місці онук я поквапився б.

Розвертаючись до дверей і тягнучи мене за собою, Дар зло кинув:

-Врахую.

-Ваша кімната буде у східному крилі, ця дівчина не винесе вітру та холоду, а в долину я вас не відпущу. Якщо вже ти повернувся, будь добрий прийняти свої обов'язки.

Дар на мить зупинився, але тільки для того, щоб голосно видихнути та ствердно кивнути.

  Якщо вам подобається книга, не забудьте поставити зірочку та підписатися на автора ;) Приємного читання.