Читати книгу - "Заборони для відьми, Велена Солнцева"

 Пригальмував він тільки біля великих дверей які витесали прямо в камені. Я б ні за що не здогадалася що там щось є, бо стіна була схожа на цілий незайманий моноліт. Хоча про що я, тут все було величезним, холодним і кам'яним, немов уособлення суті крижаних драконів. Дар без зусиль штовхнув на перший погляд непорушну кам'яну брилу. До нашої появи тут велася досить жвава розмова, але варто було ввійти, як у великій залі, що промозгла і продувається вітрами, настала мертва тиша. Всі присутні, а це були дракони в людській подобі,  з обличчями що нічого не виражали, подивилися на нас. Я відчула себе дуже незатишно, складалося враження що я муха, яка все більше заплутується в липкому павутинні хитрого хижака, що вже схилився в передчутті швидкої розправи над здобиччю. І ось нащо я так просилася до Дара додому, невже і справді зовсім з глузду з'їхала. Зараз дивлячись на холодний профіль дракона, я зрозуміла що навік якщо зараз попрошу, він мене не відпустить. 

 Першим піднявся із-за напівкруглого кам'яного столу досить літній  дракон, який все ще випромінював неабияку силу. Варто було йому випростатися, як решта немов по команді встали зі своїх місць. А дракон ніби не помічаючи нічого навколо дивився виключно на Дара, і стільки всього в цьому погляді таїлося - образа, злість, лють та неймовірне полегшення та радість. Нарешті він порушив тишу що затяглася.

-Онук.

Дар навіть не подумавши відпустити мою руку, схилив голову на знак поваги і коротко відповів:

-Дід.

Більше ніяких проявів почуттів вони собі не дозволили, ну наче крижані брили. Літній дракон повернувся до присутніх тут і сухо наказав:

-Залишіть нас, нарада продовжиться через дві години.

 Всі хто знаходився в залі зовсім безшумно покинули її, варто було останньому зачинити за собою двері, як старий дракон швидко подолавши відстань що розділяла їх з онуком, міцно обійняв його. Враховуючи що Дар так і не відпустив моєї руки, я пережила не найприємніші моменти. Нарешті їх лобизання закінчилося і на мене звернули увагу.

-Дар, хто ця дівчина?

Дракон усміхнувся оголюючи злегка неправильний прикус через досить значні ікла, у Лісантіїла я таких не пам'ятаю, і урочистим голосом сповістив:

-Це моя наречена.

Брови старшого дракона повільно поповзли вгору, Дар додав:

-Ми пов'язані.

На мене глянули настільки люто, що просто не по собі стало, а я вже в своєму житті лютих поглядів побачила.

-Як ти дозволив зв'язати себе з якимсь дівчиськом, та ще й з відьмою?

Ну ось що вони всі до нас пристали? Що з того що я відьма? Складається враження, що ми чимось конкретно насолили цьому виду драконів. Мої міркування на цю тему перервав Дар, впевнено і твердо сказавши:

-Вона врятувала мені життя.

Після слів про порятунок старший дракон знову насупився:

-Де ти пропадав стільки часу, і від чого тебе могло врятувати таке тендітне людське дитя?

Дар коротко розповів дідові історію нашого незабутнього знайомства. Потім ще дивнішу історію як він опинився в тій ям,і і що практично помер балансуючи на межі. Як виявилося я прийшла вчасно, ще б трохи і Дара чекало безумство, а потім і смерть. Нічого дивного, я б збожеволіла вже через добу, досі здригаюся варто згадати тих мерців що простягали до мене свої кістляві рученята.

До кінця розмови дідусь зовсім похмурнів. Зморшка прорізала лоба, так сильно він хмурився. Я також увесь цей час намагалася не пропустити жодного слова Дара. Виявляється у них не все так гладко тут. І головною причиною через яку мого новоявленого женишка скинули в яму було те, що він дізнався хто допомагає якомусь ордену чорних магів викрадати дітей драконів які ще не набули сили, а значить і захисту для якохось дослідів. Досліди звісно гуманністю не відрізнялися, і маленькі діти більше ніколи не поверталися додому. Це було просто жахливо, адже дракони зараз практично реліктова раса, і кожна дитина велика радість усього клану а не окремої родини.

 Хто був настільки дурний і жорстокий, що дозволив собі таку підлість? Старший дракон хрипко запитав онука:

-Ти дізнався хто тебе скинув?

Дар не менш похмуро відповів:

-Я знаю тільки двох – це Бріар та відьма - він кинув короткий погляд у мій бік - . Хто з нашого клану був я не зміг побачити, на ньому була надто якісна ілюзія.

Чоловік задумливо потер підборіддя:

-Навіщо Бріару це робити?

Дар знизав плечима:

-Звідки мені це знати? З ним слід поговорити, але є одна проблема. - І він кинув швидкий погляд на мене. - Він вирішив що Василина належить йому.

Дідусь швидко, якось хижо розвернувся всім корпусом до мене, і жадібно  посміхаючись проспівав:

-Василино одже. І чим же ти така гарна, Василино, що навіть головний чорний некромант свого ордену вирішив на тобі одружитися?

Я злегка розгубившись здавлено пролепетала:

- Віночок по річці пустила.

У залі запанувала тиша. А потім пролунав немов грім вигук Дара:

-Що?

Потупившись, почала колупати носком свого чобітка кам'яну підлогу:

-Ну там гарненький такий віночок, всі пускали, сміялися, Любава хвать мій вінок і замість мене в річку кинула. Ніхто ж не чекав на князя, а він візьми і з'явись на іншому березі, вінок мій цап, а потім віддавати не захотів, і очі такі страшні робив.

Я руками показала які саме очі мала на увазі. Не знаю що дракони зрозуміли з моєї вкрай плутаної розповіді, але обидва виглядали похмуро і вкрай незадоволено. Першим порушив тишу Дар, цікавим та правильним питанням:

- З якого часу відьми на купальську ніч на річку ходять?

Почервонівши відвела погляд. Відьми саме цієї ночі й збираються, але тільки досвідчені старші, а відьмочкам наказано по домівках сидіти, щоб долю не спокушати. І як я переконалася на власному досвіді, недаремно було сказано.

-Любава до мене прибігла, її князь заміж видати зібрався, а вона іншого любить але посварилася з ним, хотіла в мене пожити а я проти була. От і пообіцяла з нею на річку сходити, щоб не було страшно одній.