Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Пастка 📚 - Українською

Читати книгу - "Пастка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пастка" автора Еміль Золя. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 139
Перейти на сторінку:
набатував туди, як у юшку, грубезних куснів хліба.

— І справді, цей пан — людина непересічна, — мовив пан Мадіньє, не приховуючи свого захоплення.

Потім чоловіки підвелись і подіставали свої люльки. На якусь мить вони зупинялися позаду Халяви й ляскали його по плечах, запитуючи, як він почувається. Вишкварок підняв його разом зі стільцем, але — чорт забирай! — ця тварина вдвічі поважчала! Купо жартома сказав, що хлопець тільки розігрівався й тепер отакечки їстиме хліб до самого ранку. Офіціанти, переполошившись, повтікали. Бош, який зійшов був на перший поверх, повернувся й став розповідати про вираз обличчя винаря, що був унизу. Той стояв за шинквасом геть блідий, отетеріла господиня щойно послала глянути, чи не позачинялися ще пекарні, навіть хазяйський кіт мав приголомшений вигляд. Далебі, тут розігрувалася справжнісінька комедія, за яку не шкода заплатити й грошей, — посиденьки без цього ненажерливого Халяви не варт було й затівати. І чоловіки, підпаливши люльки, заздрісно поглядали на нього, бо, зрештою, щоб так їсти, треба бути дужим хлопцем!

— Не хотіла б я мати вас на утриманні, — мовила пані Ґодрон. — Ото вже ні!

— Але ж, матінко, якщо облишити жарти, — відповів Халява, скоса позираючи на живіт сусідки, — то ви вмололи більше за мене.

Йому зааплодували, закричали «браво!», оцінивши добрий жарт. Надворі вже запала темна ніч, і залу, заповнену димом з люльок, освітлювали три газові ріжки, що розсіювали непевне хистке світло. Офіціанти, подавши каву й коньяк, позабирали останні гори брудних тарілок. Унизу, під трьома акаціями, починалися танці: гучно грали корнет і дві скрипки, у теплому нічному повітрі розлягався хрипкуватий жіночий сміх.

— Треба приготувати пунш, — вигукнув Халява. — Два літри спотикачу, багацько лимонів і трохи цукру!

Але Купо, побачивши стурбоване обличчя Жервези, встав і заявив, що пити більше ніхто не буде. Уже спожили двадцять п’ять літрів, по півтора літри кожен, враховуючи дітей як дорослих, і пора було б зупинитися. Гуртом пообідали по-дружньому, без витівок, бо всі одне одного поважають, тому що хотіли відсвяткувати родинну подію в колі близьких. Усе було дуже мило, весело й тепер задля поваги до дам не треба напиватися, як свині. До того ж, врешті-решт, усі зібралися тут, щоб побажати здоров’я молодятам, а не для того, щоб нажлуктатися до самісіньких риз. Цю невеличку промову, яку впевненим голосом проказав бляхар, прикладаючи руку до грудей після кожної фрази, радо схвалили Лорійо та пан Мадіньє. Однак решта чоловіків — Бош, Ґодрон, Вишкварок, а особливо Халява, усі четверо вже добряче підхмелені — почали глузувати з нього, хоч в них уже й заплітались язики, що їх мучить проклята спрага, а тому її треба неодмінно погамувати.

— Хто хоче пити — хай п’є, а хто не хоче — хай як хоче, — заявив Халява. — Отож, ми замовляємо пунш... Ніхто нікого не силує. Аристократики нехай попросять води з цукром.

А коли бляхар знову почав наставляти Халяву, той, звівшись на ноги, ляснув себе по сідницях і вигукнув:

— Знаєш що! Поцілуй мене!.. Офіціанте, два літри старки!

Тоді Купо мовив, що нехай буде й так, але він хотів би вже зараз розрахуватися за обід, щоб потім уникнути всіляких непорозумінь. Порядні люди не мусять платити за п’яниць. Отож Халява почав порпатися у своїх кишенях і нарешті знайшов там лише три франки й сім су. Навіщо вони змусили його стовбичити на шляху до Сен-Дені? Та він же промок там до рубця, от і змушений був розбити п’ятифранкову монету. Це вони винні, а не він! Насамкінець Халява віддав Купо три франки, а сім су залишив собі, щоб було зранку на що купити тютюн. Розгніваний Купо зацідив би йому, якби налякана Жервеза, благаючи заспокоїтись, не відтягла його за сурдут. Він наважився позичити два франки в Лорійо, який спочатку був відмовив, а потім таки дав потай від дружини, бо вона, звісно, на таке ніколи б не погодилася.

Тим часом пан Мадіньє обходив усіх з тарілкою в руці. Незаміжні та самотні дами — пані Лера, пані Фоконьє, панна Реманіжу — першими скромно поклали по сто су. Потім чоловіки відійшли в другий кінець кімнати й почали підраховувати гроші. Їх усіх було п’ятнадцятеро, тож загальна сума мала становити сімдесят п’ять франків. Коли ці сімдесят п’ять франків лежали на тарілці, чоловіки доклали кожен по п’ять су на чай для офіціантів. Чверть години пішла на ретельні підрахунки, щоб належним чином усе владнати і щоб усі були задоволені.

Та коли пан Мадіньє, який сам захотів розрахуватися з господарем, попросив покликати винаря, усе товариство заклякло від подиву, почувши, як цей чолов’яга з посмішкою каже, що треба ще щось доплачувати, бо були доповнення до обіду. І коли у відповідь на це слово, «доповнення», посипалися гнівні вигуки, він перелічив усе, що було добавлено: випито двадцять п’ять літрів замість двадцяти, як було домовлено спочатку; безе в заварному кремі він додав, побачивши, що десерт трохи вбогий; у кінці карафку рому подали до кави на випадок, якщо хтось полюбляє ром. Отож здійнялася бучна веремія. Купо, потрапивши під злу руку господаря, боронився: ні про які двадцять п’ять літрів він не домовлявся; що ж до безе, то воно було частиною десерту, а якщо шинкар додав його з власної волі, то це його клопіт; насамкінець, карафка рому — це витівка, спосіб збільшити рахунок, підсовуючи на стіл випивку, якої ніхто не замовляв.

— Ром було принесено на таці з кавою, — кричав він, — отож його слід рахувати разом з кавою!.. Дайте мені спокій. Забирайте свої гроші, і хай нас грім поб’є, якщо ми ще колись ступимо бодай ногою в цю вашу халупу!

— Ще шість франків, — повторював винар. — Віддайте мені шість франків... І це я ще не рахую трьох хлібин, які з’їв той пан!

Усе товариство, стовпившись навкруг господаря, розгнівано жестикулювало й гучно лементувало, задихаючись від злості. Особливо нестямилися жінки, які казали, що не дадуть більше ані сантима. Е, ні! Спасибі, чудове видалось весіллячко! Панна Реманжу заявила, що її більше й калачем не принадиш на такі частування! Пані Фоконьє була зовсім незадоволена обідом: вдома за сорок су вона приготувала б таку смакоту, що пальчики оближеш. Пані Ґодрон гірко скаржилася, що її посадили не з того краю стола, де вона бажала, а біля Халяви, який не виявляв до неї ані крихти уваги. Зрештою, такі бенкети завжди погано закінчуються.

1 ... 26 27 28 ... 139
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пастка"