Читати книгу - "Фундація та Земля"

Тревіз застиг на місці. Вона це замислила… відколи? Чи вона намагається підкупити його, щоб домогтися того, чого не досягла погрозами?

Ліф відгорнувся, а за ним і твердий каркас, що захищав груди. Міністерка сиділа з виразом гордого презирства, оголена до пояса. Її груди були меншою версією самої жінки — масивні, тверді й нездоланно приголомшливі.

— Ну? — спитала вона.

— Розкішно! — абсолютно щиро відповів Тревіз.

— І як же ви вчините?

— А що радить щодо цього компореллонська мораль, мадам Лізалор?

— Навіщо вона чоловікові з Термінуса? Що радить ваша мораль? Починайте. Мої груди змерзли та жадають тепла.

Тревіз підвівся й почав роздягатися.

Розділ шостий

Природа Землі

1

Тревіз почувався майже одурманеним і роздумував, скільки минуло часу.

Поруч із ним була Мітца Лізалор, міністерка транспорту. Вона лежала на животі, повернувши голову набік, і виразно хропіла з роззявленим ротом. Тревіз відчув полегшення, що вона спить. Сподівався, що коли прокинеться, добре усвідомлюватиме, що спала.

Тревіз і сам прагнув поспати, але відчував, що важливо цього не робити. Жінка не мала прокинутись і застати його вві сні. Вона мусить збагнути, що поки впала у несвідомий стан, він утримався. Вона очікуватиме такої витримки від аморального чоловіка, якого зростила Фундація, і наразі краще було її не розчаровувати.

У якомусь сенсі він добре впорався. Зваживши на фізичні розміри та силу Лізалор, її політичну владу, презирство до компореллонских чоловіків, з якими вона спала, а також суміш жаху та захвату від побрехеньок (цікаво, подумав Тревіз, що саме вона чула) про сексуальну вправність декадентів із Термінуса, він здогадався правильно: ця жінка захоче, щоб над нею домінували. Вона на це навіть розраховуватиме, не здатна висловити власних бажань та очікувань.

Тревіз діяв відповідно до цього припущення і, на своє щастя, виявив, що не помилився. («Тревіз, який завше має рацію», — поглузував він із себе).

Це вдовольнило жінку та дало Тревізові змогу підштовхнути процес у напрямі, який знесилив її та лишив відносно неторканим його.

Це було нелегко. Міністерка мала чудесне тіло (вона сказала, що їй сорок шість, але такого тіла не посоромилася б і двадцятип’ятирічна спортсменка) та величезний запас витривалості — його переважав тільки безтурботний запал, із яким вона цю витривалість використовувала.

Справді, якби її можна було трохи приборкати та навчити стриманості, якби практика (от тільки чи зміг би він сам цю практику пережити?) краще розкрила їй власні можливості і, що навіть важливіше, його можливості, було б вельми приємно…

Хропіння раптом увірвалось, і міністерка заворушилася. Тревіз поклав долоню на жіноче плече, що було ближче до нього, легко трусонув — і її очі розплющилися. Тревіз спирався на лікоть і щосили вдавав, нібито повен сил і нітрохи не втомився.

— Радий, що ти поспала, люба, — сказав він. — Тобі потрібно було відпочити.

Вона сонно йому всміхнулася, і на якусь нудотну мить Тревіз подумав було, що жінка запропонує йому поновити заняття, але вона просто припіднялася й перевернулася на спину. Тихим і задоволеним голосом мовила:

— Я від початку оцінила тебе як слід. Ти король сексу.

— Та радше середнячок, — удав скромність Тревіз.

— Нісенітниця. Якраз те що треба. Я боялась, що тебе тримала в тонусі та втомлювала та юнка, але ти запевнив мене, що це не так. Це ж не так, правда?

— Хіба я був схожий на напівситого?

— Ні. — І вона вибухнула реготом.

— Досі думаєш про психічний зонд?

— Здурів? — Вона знову засміялася. — Хіба я захочу тепер тебе втратити?

— Однак тобі буде краще втратити мене на деякий час…

— Що?! — спохмурніла вона.

— Якщо я лишусь, моя… моя люба, скільки мине днів, перш ніж очі почнуть спостерігати, а роти — перешіптуватися? Однак якби я вирушив у свою місію, то, звісно, періодично повертався б доповісти й ми цілком виправдано усамітнювалися б на деякий час, — а моя місія справді важлива.

Вона подумала над цим, ліниво почісуючи праве стегно. Тоді мовила:

— Гадаю, ти маєш рацію. Мені гидко про це думати, але, гадаю, ти маєш рацію.

— І не думай, що я не повернуся, — сказав Тревіз. — Я не такий безмозкий, щоб забути, що на мене тут чекає.

Міністерка усміхнулась йому, ніжно торкнулась його щоки і спитала, дивлячись в очі:

— Тобі сподобалося, милий?

— Більше ніж сподобалося, люба.

— Але ти фундатор. Чоловік у розквіті молодості, із самого Термінуса. Ти, напевно, звик до розмаю жінок із розмаєм умінь…

— Я не зустрічав нікого — нікого — хоч трохи схожого на тебе, — промовив Тревіз із завзяттям, яке далося йому легко, бо він, зрештою, казав правду.

— Що ж, якщо ти так кажеш, — благодушно мовила Лізалор. — Та все ж ти знаєш, що старих звичок так просто не позбутися, і я не думаю, що можу змусити себе повірити слову без певних гарантій. Ти й твій друг Пелорат цілком можете вирушити в цю вашу місію, коли я почую про неї та погоджу її, але дівчину я лишу тут. Не бійся, до неї добре ставитимуться, але, припускаю, твоєму докторові Пелорату вона буде потрібна, тож він простежить за регулярним поверненням на Компореллон, навіть якщо твій запал до місії спокушатиме тебе відлітати надовго.

— Але, Лізалор, це неможливо.

— Невже? — У її погляд одразу ж прокралася підозра. — Чому неможливо? Для чого тобі потрібна жінка?

— Не для сексу. Я вже тобі казав, і казав правду. Вона Пелоратова й мене не цікавить. Крім того, певен, вона зламається навпіл, якщо спробує повторити те, що ти так тріумфально витворяла.

Лізалор ледь не всміхнулася, але стрималася й суворо спитала:

— То чому вона тоді не може лишитися на Компореллоні?

— Бо вона вкрай важлива для нашої місії. Тому вона нам і потрібна.

— Тоді в чому полягає ваша місія? Час мені розповісти.

Тревіз вагався дуже недовго. Це мусила бути правда. Він не дібрав би настільки ж ефективної брехні.

— Послухай, — сказав він. — Компореллон, може, і старий світ, навіть один із найстаріших, але точно не найстаріший. Людське життя не зародилося тут. Найперші люди звідкись прибули сюди, і можливо, людське життя виникло навіть і не там, а прибуло ще з якогось старішого світу. Але врешті-решт це зондування минулого мусить добігти кінця і ми мусимо сягнути найпершого світу, світу, звідки походять люди. Я шукаю Землю.

Зміна, яка відбулася в Мітці Лізалор, його ошелешила.

Її очі розширилися, дихання стало частим, а кожен м’яз, доти розслаблений у ліжку, напружився. Вона негнучко скинула догори обидві руки, схрестивши на кожній по два пальці.

— Ти назвав її, — хрипко прошепотіла вона.

2

Після цього міністерка нічого не сказала й не дивилася на нього. Її руки повільно опустилися, ноги перехилилися через край ліжка, і вона всілася до Тревіза спиною. Тревіз лежав, заклякнувши на місці.

У його голові зазвучав спогад, слова Манна Лі Компора, почуті в порожньому туристичному центрі на Сейшеллі. Він чув, як той