Читати книгу - "Омріяний Рим"

Не складно уявити, що такі слова заспокоювали греків і полегшували їм відчуття приниження від загарбання. Римляни були майстрами військової справи, тим часом як греки — культури й розуму. Де римські трагіки рівня Есхіла, Софокла та Евріпіда? Де скульптори рівня Мирона й Поліклета? Де філософи рівня Платона й Арістотеля?

А той славнозвісний архітектурний стиль, що його Август поширював як бренд по всій імперії, звідки він його взяв? Не соромлячись поцупив з найпершої у світі коринфської колони, яку можна побачити в збудованому V ст. до н. е. храмі Аполлона в Бассах, що в Центральній Греції.

Спостерігаючи нестримну енергію Риму, який дедалі розширювався, завойовуючи й романізуючи нові й нові землі, греки, ймовірно, тішили себе думкою, що насправді це все є збільшеною проекцією їхніх надбань. Почасти це пояснює ту неймовірну простоту, з якою римляни захоплювали грецькі міста-держави й управляли ними. Ці грецькі суспільства звикли до того, що ними керує як не одна, так інша заморська династія — Македонська, Селевкіди тощо. Вони звикли сприймати своїх правителів як богів.

Греки першими ввели поняття міста, громадських зборів й агори — громадського простору, який римляни назвали Форумом. Вони залишили римлянам у спадок ідею пантеону богів, театру та мільйон інших прекрасних речей.

Утім, самі греки також запозичили собі римські нововведення, як-от: лазні, вбиральні. А ще — арки! О, хто-хто, а римляни вміли будувати арки. Періклів Акрополь є, мабуть, найпрекраснішою та найвпливовішою пам’яткою архітектури у світі. Щоправда, хоч якими обдарованими були будівельники Перікла, жоден із них гадки не мав, як будується арка.

Тож, потрапивши, скажімо, до Ефеса — міста, яке на момент, коли Август оголосив його столицею римської провінції Азія, нараховувало 20 000 населення, — ви побачите римське місто, що органічно виростає з надбань грецької цивілізації. Це ніби одне з тих чудесних цитрусових дерев, на яких ростуть лимони й апельсини водночас. В архітектурі міста є як стойково-балкові, так і аркові конструкції. Це поєднання балок та арок є злиттям грецької та латинської традицій.

Я приїхав до Ефеса ще до світанку, щоб помилуватися бібліотекою, поки не зібрався натовп. Ми з колегою стояли в прохолодному досвітку, коли я почув його задоволене мугикання.

— А ось нарешті й сонце виглянуло, — промовив він.

З-за пагорба вставало сонце, забарвлюючи архітрави горішнього поверху в бузковий, рожевий, а згодом у золотий. Ранкове світло омивало споруду, яка багато в чому символізує собою тріумф греко-римської цивілізації.

— Дивлюся на цю будівлю, — провадив мій колега, — і не віриться, що вона стояла тут завжди.

Неважко здогадатися, що він мав на увазі. Навряд чи ви знайдете якусь будівлю епохи Ренесансу чи Бароко, яка дорівнювала б їй у міцності, величі й простоті. Як казав Кінлан Террі[72], це те саме, що порівнювати малюнок п’ятирічної дитини з «Моною Лізою».

З першого поверху здіймаються чотири едикули або ж двоколонні портики. Між едикулами три входи, а в стінах едикул розміщені ніші зі статуями Софії, Епістеми, Еної й Арети — грецьких утілень мудрості, знань, доброзичливості та чесності чоловіка, який звів цю споруду.

Проте найдивовижнішим є те, як три едикули другого поверху стоять над проміжками між едикулами нижнього, утворюючи над входом двоповерховий портик. Мовби на одній із картин-головоломок Ешера, простір між портиками сам стає портиком. І, мушу визнати, це приковує погляд. А якщо вам і досі нелегко уявити собі це, просто подивіться на рекламу на будь-якому лондонському автобусі, оскільки турки кмітливо використовують бібліотеку Цельсія як туристичну принаду сучасної Туреччини.

У бібліотеці зберігали 12 000 сувоїв, які, знову ж таки, були написані як грецькою, так і латиною. Тут мирно співіснують Гомер і Вергілій. Збудував усе це диво Тіберій Юлій Цельс 117 року н. е. Найпримітніше те, що сам він був родом із Сирії, тому, певно, у дитинстві розмовляв якоюсь близькосхідною говіркою. А в дорослому віці головною його мовою стала грецька.

Не лише написи на будівлі виконані грецькою. Син Цельса звелів поставити біля неї статую на честь мудрості свого батька, із підписом грецькою мовою «Σοφία Κέλσου» — мудрість Цельса. Однак лишається запитання: ким вважав себе сам Цельс?

Був він римлянином, до того ж римським проконсулом. Розглядаючи прадавні камені, що грілися й відсвічували на сонці, я подумав про те, що ця бібліотека є символом неймовірної готовності греків адаптуватись і розчинятися.

Є одна відома біблійна історія про те, як Павло прийшов у Ефес і налякав чоловіка на ім’я Деметрій розповідями про нову монотеїстичну релігію, запозичену в євреїв. Чоловік той був головою ефеської гільдії сріблярів. Заробляли вони виробництвом срібних статуеток місцевої богині Діани, які продавали туристам. Насправді їхня Діана — це грецька богиня Артеміда, яку римляни ототожнювали з Діаною. «Та хіба взагалі не байдуже? — сказали греки. — Це ж те саме». І справді, обидві були незаймані, обох можна зображувати з веселим каскадом грудей, що перетворювало обох, як тоді, так і нині, на гарні цяцьки, які мають величезний попит серед туристів.

Ця справа з Ісусом, з іншого боку, ховала в собі потенційну загрозу торгівлі. Павло навертав у християнство жителів Ефеса, а християни несхвально ставилися до інших культів. Отож Деметрій, зібравши в театрі ватагу своїх товаришів і торговців-пройдисвітів, змусив їх кілька годин поспіль вигукувати: «Слався, Діано Ефеська!» Наочним доказом грецької гнучкості є те, що, коли ця хвиля комерціалізованої побожності вщухла, а християнство успішно далі набувало поширення, вони вдалися до іншої хитрості — зважили на вигоду від використання образу Матері Божої Марії.

Вона точно була незаймана, відома своїми грудьми (так би мовити), хай навіть «не такі численні», як у Діани. Уже зовсім скоро Ефесом поширився поголос, мовляв, тут спочила Діва Марія, а нащадки Деметрія й донині торгують статуетками не лише Діани-Артеміди, а й Марії.

Походивши Ефесом, повз його лазні, борделі й театри, починаєш розуміти, чому Римська імперія так добре вкоренилася на схід від Середземномор’я та протрималася там значно довше, ніж на заході. Римляни багато чого почерпнули від Греції, коли завоювали її. Вони прибули у світ, який уже був політично грамотний, високоосвічений і витончений. Вони прибули у світ міської культури.

Вони взяли грецькі установи, скопіювали, адаптували й понесли в Західну Європу. Щоправда, труднощів не уникнули, адже саме там зустріли людей, які ніколи не жили в містах, не мали уявлення про лазні, не знали й не цікавилися філософськими поняттями.

Це були