Читати книгу - "Берегиня, Настуся Соловейко"

Я вже і сама почала вірити, що мені примарилось, може, то був хтось дуже схожий, в білому. Хтозна?

А потім сталась страшна річ. Наймолодшу дівчинку-студентку з нашого курсу – Меггі, викрали просто з академії. Свідки стверджували, що вона гуляла в саду, перед нею відкрився портал і її затягнуло туди. Найдивнішим видавався той факт, що викрадач зміг перетнути захисний бар’єр не запустивши при цьому сигнал тривоги.

На місце приїхали дізнавачі й слідчі, проте, нічого не знайшли. Всі магічні сліди було знищено.

 Ввечері ми обговорювали це з дівчатами.

– Як, думаєте, її знайдуть? – спитала Марта.

– Це, за умови, якщо, взагалі, будуть шукати. – роздратовано відповіла Флора – Наче ти, Марто, не знаєш, як вони працюють коли діло доходить до звичайних людей!

– Але, ж, Флоро, Меггі студентка академії! – сказала я.

– То й що з того? Вона ж не наслідна магиня-аристократка, щоб її життя мало якусь цінність.

– Як же так? – жахнулася я.

– А так, Еллі, дівчата з даром вже пропадали, я про це чула і не раз, і ніхто їх не шукав. Так, заяви на пошук приймали, але нічого більше.

– Все одно, Флоро, я буду вірити в краще, а може….–  я замислилася.

– Що? – одночасно спитали дівчата.

– Я подумала про свого зведеного брата, він, звичайно не сахар, але ж він Конрад, й цілком можливо, має зв'язки зі слідчими.

– Ого, ти не казала, що він Конрад! – округлила очі Марта.

– Та я б краще взагалі про нього не розмовляла, я ж казала ми погано ладнаємо.

– А це гарна ідея! – зраділа Флора.

На тому й порішили.