Читати книгу - "Ти не мій брат, Ханна Еванс"

Настя 

 - Що тобі потрібно?

 - Ого, як ти заговорила. У мене на вечірці була така поблажлива, усміхалась. Чи це в тебе, гра така? 

 - Вадим, зараз правда не до тебе.

Хочу піти, але він хапає мене за руку, розвертає до себе і впечатує в стіну.

 - Не до мене? Помиляєшся, бо ти тепер в моїх руках!

 - Ти що, ненормальний?! Що ти говориш?

 - Я звісно розумію, що закохані нічого навколо не помічають. Адже ти, навіть мене не помітила, за сусіднім столиком.

Стою у повному шоці...

 - Як же цікаво, склалися обставини. Отже твій кавалер, тепер стане зведеним братом?

 - Як? Та ти...

 - На твоєму місці, я був би обережний зі словами. Ти ж не хочеш, щоб твоя мама дізналася з ким ти спиш?

 - Ти взагалі здурів? Що ти верзеш?

 - Верзу чи ні, але думаю, вона повірить. Це можливість помститися Артурові. І зробити боляче так, як він зробив мені.

 - Ти про що?

 - Ох, а він не розповідав?

Стає гидко від його слів, він так давить, ніби знає болючі місця.

 - Жаль, що ти не знаєш, скільки у його ліжку було дівчат. Ми ж колись були найкращими друзями. А тоді він затягнув у ліжко, мою дівчину. Знаєш, це було боляче, дуже. На вечірці, коли я тебе побачив, ти мене зачепила. Я ж навіть не здогадувався, що між вами щось є. Але і тут він встиг швидше.

Помічаю, як Вадим зціплює зуби, стає трохи страшно.

 - Вадим, я не знаю що у вас сталось. Але краще вам, все з'ясувати між собою.

 - Тепер вже ні. Коли я сьогодні побачив його реакцію на тебе. Уперше в житті, він такий. Уявляєш? Такий вразливий... Тому, такої можливості я не пропущу.

Мені хочеться сказати щось їдке. Набридло слухати його голос. Але він сильніше стискає мою руку і каже далі.

 - Я підкажу тобі один вихід. Ти ж не хочеш проблем для Артура, правда? А ще, боїшся розчарувати матір.

 - Як ти смієш?

На очі навертаються сльози, але йому байдуже.

 - Так ось, якщо ти за них турбуєшся, тоді кинеш Артура. Придумаєш як... Наприклад скажеш, що ви зведені і ти не зможеш. Ти ж розумна дівчинка, правда?

І починає реготати. Від його сміху, холодом обливає.

 - Вадим, послухай...

 - Замовчи і не зли мене!

Тисне мою руку сильніше.

- Ти що, хворий? Відпусти, мені боляче.

Він відпускає і знову сміється, тоді відходить і підморгує.

 - Добре подумай, "втікачко"! Чи як там, тебе Артур називає?

Каже навздогін і зникає. А я стою заціпенівши, зі сльозами на очах. Не пам'ятаю, що було пізніше і як закінчилася наша розмова з мамою. Лише зараз трохи оговтуюсь. Помічаю, що йду одна вулицею, мені незнайомою і вже сутеніє. Відчуваю вібрацію телефону. А тоді до мене доходить.

" Вечеря, мама, Артур... "

Беру у руку телефон і бачу купу пропущених від мами, Лінки, Арса і від нього... Артура. Серце починає сильно стискатися і я знову плачу.

" За що? "

Спочатку телефоную матері і вибачаюсь. Тоді друзям, від яких вислуховую багато "хорошого", тільки до нього не наважуюсь. 

" Серце не витримає.... "

Через деякий час, підходжу до свого будинку. Піднімаюсь і йду до дверей. Довго не наважуюсь подзвонити у дзвінок, але все - таки те роблю.

" Сподіваюсь, їх ще нема... "

Чую кроки, двері відкриваються і стоїть він. Той, хто змушує серце - шалено битися, а тіло - тремтіти. Бачу його темно - карий погляд. Він дивиться на мене з холодом і злістю... Стає не по собі. Стараюсь заспокоїти сильне биття серця, але не виходить...

Чекаю на ваші коментарі...

 Мирної ночі, зі святами...

 Ваша Ханна Еванс♥️