Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Право на другий шанс, Тая Смоленська 📚 - Українською

Читати книгу - "Право на другий шанс, Тая Смоленська"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Право на другий шанс" автора Тая Смоленська. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 76
Перейти на сторінку:
Глава 19

Тремтячими пальцями я набираю номер телефону, який в'ївся в пам'ять настільки сильно, що навіть часу не вдалося його стерти.                           

Я не знаю що буду говорити йому, не знаю чи зрозуміє він мене, але з усіх моїх знайомих немає нікого, хто зміг би допомогти. Кирило у відрядженні. Віка в іншій країні. А більше близьких людей у ​​мене немає. Я просто дуже сподіваюся, що в момент мого викрадення Артем був поблизу і міг помітити нас. Запам'ятати автомобіль. Або поїхати слідом.            
 
Я підношу телефон до вуха і ледь не скрикую від радості, коли чую перші гудки. Один. Другий. Третій. Ну давай же, прошу. Хоча б один раз зроби щось для мене.               
 
- Алло, - звучить хрипкий, втомлений, до болю знайомий голос. 
 
Серце в грудях пропускає удар, а потім з усієї сили вдаряється по ребрах і мчить навскач. 
 
- Артем, привіт, - прочищаю горло я. 
 
Все моє тіло натягнуте, немов струна. Важко навіть вдихнути повітря на повні груди. Я вся тремчу, в скронях пульсує, думки металися з боку в бік. Мене всю трясе. 
 
Довга пауза в динаміці.    
 
Впізнав - не впізнав?         
 
- Хто це? - запитує він. 
 
Я насилу стримую сумне зітхання. Переводжу погляд на Миколу. Він напружено спостерігає за мною. Готовий в будь-який момент вирвати з рук телефон. 
 
- Слухай, милий, я тут з бутіка виходила і мені зателефонувала подруга, - дуже сподіваюся, що він якось зв'яже «бутік» з моїм голосом і зрозуміє хто дзвонить. - Вона запропонувала посидіти десь, тому не чекай мене, лягай спати. 
 
- Поліна? - ошелешено питає він.          
 
- Ага, - гірко посміхаюся я, прикриваючи очі.

Все ще не вірю, що це все зі мною відбувається в реальності. Я ніколи не влазила в неприємності. Завжди була домашньою дівчинкою. Навіть в клубі нічному жодного разу не була, поки з Артемом не познайомиться. На пригоди мене ніколи не тягнуло, як і на те, щоб підчепити багатого мужика. 
 
- Якого хріна ти мені дзвониш? - навіть крізь трубку можу відчути хвилі його невдоволення. Гострі голки пронизали моє серце.                                      
 
Я з останніх сил стримуюся, щоб не розплакатися. З будівлі виходять ще два амбали і зупиняються поруч з нами. Не важко здогадатися, що це так само люди Миколи.        
 
- Ти не хвилюйся, ми не в клуб зібралися. Тут немає ніяких чоловіків, так що не ревнуй, - намагаюся, щоб мій голос звучав весело і бадьоро. 
 
- Це прикол якийсь? Ти напилася? 
 
Я не бачу його, але з легкістю можу уявити як в цей момент між його брів залягла похмура складка. 
 
- Ні, що ти. Це просто затишний ресторан біля моря. У скільки буду? М-м-м, - задумливо простягаю я, а сама молюся, щоб до Артема нарешті дійшло, що за гру я веду. - Не знаю, ми збираємося випити, а я на машині, тому можливо залишуся з Катериною в готелі. 
 
- Ти потрапила в неприємності? - повільно вимовляє він, чекаючи моєї відповіді, а мені розплакатися від щастя хочеться. Ну, нарешті він зрозумів.               
 
В цей же момент Микола жестами показує, щоб я завершувала свою розмову і я починаю нервувати, що часу буде недостатньо, щоб пояснити йому якось де перебуваю. 

- Так, Артеме.
 
- Поруч хтось є і ти не можеш нормально говорити? - в його голосі вчувається напруга. 
 
- Звичайно, - вимовляю легковажно, я шалено боюсь що мене розкусять і відберуть телефон, перш ніж я зможу якось натякнути Артему де мене шукати. Тому з усіх сил зображую радість. 
 
- Скільки їх? 
 
- Через чотири-п'ять годин, але ти лягай без мене. 
 
- Зрозумів. Я знаю місце в якому ти зараз? - серйозно запитує він. 
 
- Що? Костя вирішив одружитися? Ну, порадь їм те місце, де у нас було весілля. Воно ідеально підходить для такої події, - нервово сміюся я, намагаючись зобразити безтурботність. 
 
Секунда. Дві. Три. У трубці чується важке напружене дихання. 
 
- Зрозумів тебе, Полін. «Марін Резиденс». Я їду. Тягни час і не йди з ресторану. 
 
- Добре. Солодких снів тобі. Дякую...
 
Лише кілька слів від нього і вся напруга миттєво покидає мене. Потрібно лише дочекатися Артема. Він допоможе. Обов'язково. Я дуже на це сподіваюся. Тому що якщо вирішить провчити мене і кинути тут, не знаю як зможу жити далі.                                  
 
Як же так вийшло?              

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 26 27 28 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Право на другий шанс, Тая Смоленська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Право на другий шанс, Тая Смоленська"