Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— Слухаюся! — з усмішкою відповіла Юаньян і додала: — Але ці речі заховані в скрині, а скриня у верхній кімнаті, так що доведеться довго шукати. Краще я зроблю це завтра.

— Завтра чи післязавтра — однаково, — кивнула матінка Цзя, — тільки гляди не забудь!

Посидівши ще трохи, матінка Цзя вирушила в покої Візерунчастої парчі. Тут її зустріли Веньгуань та інші дівчатка-акторки, запитали про здоров’я й поцікавились, які арії пані бажають послухати.

— Виберіть декілька з тих, які ви добре розучили, — відповіла матінка Цзя.

Отже, дівчатка вирушили до павільйону Запашного лотоса. Але про це ми не розповідатимемо.

Тим часом Фенцзє привела служниць і зробила необхідні приготування. На невеликому підвищенні праворуч і ліворуч поставили дві тахти, розстелили на них парчеві килимки, поклали лотосові мати. Перед кожною тахтою стояло по два різьблених лакових столики. Були й інші столики, найрізноманітніші: у формі квітки бегонії, квітки сливи, листка лотоса, кошика соняшника, одні круглі, інші — квадратні. На кожному столику — кадильниця й невеликий кошик.

На дві тахти, що стояли на підвищенні перед чотирма столиками, сіли матінка Цзя й тітонька Сюе, а пані Ван — на стілець біля двох столиків унизу. Для всіх інших поставили по одному столику. Зі східного боку сіла стара Лю, із західного боку зайняли місця одне по одному Сян’юнь, Баочай, Дайюй, Інчунь, Таньчунь і Січунь і, нарешті, на найдальшому краю — Баоюй. Столик Лі Вань і Фенцзє стояв біля поруччя коло шафи. Кошики зі стравами на столах мали форму самих столів. Крім того, перед кожним стояв заморський різьблений графин із чорненого срібла й візерунчастий емальований келих.

Коли всі розсілися, матінка Цзя з усмішкою сказала:

— Вип’ємо по два келихи вина та гратимемо в «застільний наказ».

— Ви вже встигли придумати, що будете робити, шановна пані! — всміхнулася тітонька Сюе. — А нам як бути? Може, дозволите нам випити ще трохи, ми сп’яніємо й теж що-небудь придумаємо?

— Дуже вже ви нині скромні, — відповіла їй матінка Цзя. — Занудилися, видно, зі мною, старою?

— Що ви, що ви! — скрикнула тітонька Сюе. — Просто я злякалася, що не зумію виконати застільний наказ і з мене сміятимуться!

— Не зумієте, вип’єте зайвий келих, — засміялася пані Ван, — захмелієте й вирушите спати. Тоді навряд чи з вас сміятимуться!

— Гаразд, корюся, — кивнула тітонька Сюе. — Нехай шановна пані вип’є вина й оголосить наказ.

— Авжеж, оголошу! — мовила матінка Цзя й осушила келих.

Фенцзє підхопилася з місця, підбігла до матінки Цзя й сказала:

— Уже якщо грати в застільний наказ, нехай розпоряджається Юаньян.

І всі зрозуміли, що наказ, який збирається оголосити матінка Цзя, придумала Юаньян.

— Вірно, правильно! — почулися вигуки. Фенцзє знаком звеліла Юаньян підійти.

— Позаяк ми граємо в застільний наказ, нічого стояти, — зауважила пані Ван і наказала дівчинці-служниці: — Принеси стілець і постав на мату біля другої пані.

Юаньян спершу відмовлялась, але потім усе-таки сіла, випила вина і з усмішкою сказала:

— Застільний наказ однаково що військовий, йому зобов’язані підкорятися всі. За порушення — штраф!

— Звичайно, — погодилася пані Ван. — Говори скоріше!

Раптом стара Лю підхопилась із мати й замахала руками:

— Я краще піду! А то ви будете з мене сміятися!

— Це нікуди не годиться! — зашуміли всі.

Юаньян жестом звеліла посадовити стару Лю на місце, і дівчатка-служниці знову потягли її на мату, підхопивши під руки.

— Пощадіть! — почала благати стара.

— Скажеш іще хоч слово, оштрафую на цілий чайник вина! — пригрозила Юаньян.

Стара Лю замовкла.

— Зараз я візьму доміно, відкриватиму кості й оголошуватиму очки, — вела далі Юаньян, — почну зі старої пані й скінчу бабусею Лю. Спершу відкрию одну по одній три кості: першу, другу й третю. Потім назву загальне число очок. На кожну кість потрібно відповісти віршем, піснею, прислів’ям, приказкою. Хто помилиться, тому штрафний кубок.

— Чудово! — пролунали схвальні вигуки. — Повідомляй скоріше!

— Отже, відкриваю першу кість! — оголосила Юаньян. — На лівій кості шістки дві, це — «небо»[285].

— Над головою синій купол неба, — відповіла матінка Цзя.

— Добре! — закричали всі.

— Кість у середині я відкриваю, бачу «п’ять-шість»