Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » 4 3 2 1, Пол Остер 📚 - Українською

Читати книгу - "4 3 2 1, Пол Остер"

704
0
26.06.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "4 3 2 1" автора Пол Остер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 269 270 271 ... 315
Перейти на сторінку:
знаю, що сказати.

Лише не відмовчуйтеся, Фергюсоне. Ми мусимо обговорити ваші плани на семестр. Ми підходимо до питання, яке я маю намір вам поставити. Чи змінили ви свою думку щодо членства в одному з творчих об’єднань?

Ні, чесно.

Знаєте, це добра програма. Одна з кращих серед наявних.

Певен, що маєте рацію. Просто я відчуваю, що мені краще творити самостійно.

Розумію ваші сумніви, але все ж гадаю, це допомогло б вам. До того ж, це пов’язано з Принстоном, ви ж член Принстонської громади. Чому, наприклад, ви не надіслали жодного з ваших творів до «Літературного огляду» в Насау?

Не знаю. Мені не спадало на думку.

Ви маєте щось проти Принстона?

Ні, аж ніяк. Мені подобається тут.

І жодних задніх думок?

Жодних. Я почуваюся щасливим.

Вони з Нейглом продовжили розмову, під час якої спланували Фергюсонів навчальний план на осінній семестр, а Говард у спальні гуртожитку читав «Багряний зошит», про який Фергюсон тижнем раніше оголосив Д. М. Ось іще один труп випав з мого загидженого мозку, даючи Говардові рукопис, проте Говард уже звик до творчих мук і самокопань Фергюсона і не звернув на це уваги, маючи певність у силі власного інтелекту та формулюванні власних незалежних висновків і до того часу, коли Фергюсон увійшов до кімнати після консультації з Нейглом, Говард уже прочитав книжку.

Арчі, сказав він. Ти колись читав Вітгенштайна?

Ще ні. Він у моєму списку ще ні.

Гаразд. Чи, радше, поміркуй над цим, mein Herr.

Говард узяв книжку синього кольору з прізвищем Вітгенштайна на обкладинці, відкрив її на потрібній йому сторінці і вголос прочитав Фергюсонові: Це також означає обговорювати щось на кшталт «життя на сторінках книжки».

Справедливо, як справедливо, подумав Фергюсон. Відтак, виструнчившись і по-військовому віддавши честь, він додав:

Дякую, Людвігу!

Ти розумієш, до чого я хилю?

Не зовсім.

«Багряний зошит». Я закінчив читати його хвилин десять тому.

«Як я провів літні канікули». Пригадуєш оті теми, на які ми писали в дитинстві? Так от, ось так я провів літні канікули. Живучи на сторінках цього страхіття… цього книжкового монстра.

Ти ж знаєш, як мені подобається Муліген, правда? А ця річ глибша і краща, і більш оригінальна. Це прорив. Я прошу Бога, аби ти доручив мені зробити обкладинку для неї.

Чому ти гадаєш, що Біллі схоче видати її?

Не будь ідіотом. Звичайно, схоче її видати. Біллі відкрив тебе, і він вважає тебе за генія, свого новонародженого ясноокого генія, і куди б ти не пішов, він піде за тобою.

Тепер скажи-но мені, – мовив Фергюсон, з якого почала випирати усмішка. – Я щойно вислухав критику «Мулігена» від Нейгла. І добре, і недобре. Школярство, але кумедне. Написане божевільним, якого слід тримати в гамівній сорочці. Крок уперед, однак попереду ще довгий шлях. Я погодився з ним.

Тобі не слід прислухатися до Нейгла, Арчі. Він чудовий професор – у царині грецької. Ми обидва любимо його, але він некомпетентний, аби судити твою роботу. Він застряг десь позаду, а ти – це те, що має відбутися наступним. Можливо, не завтра, але гарантовано післязавтра.

Так почався Фергюсонів другий навчальний рік у раю каролінських білок, з підбадьорливої промови його співмешканця, Говарда Смола, котрий став тепер для нього таким же близьким, якими були Ной і Джим, невіддільна частина того, що утримувало його на плаву, і якою б завищеною не була Говардова оцінка його роботи, він мав рацію в тому, що Біллі схоче видати Фергюсонову нову книжку; а оскільки Джоанна була на восьмому місяці вагітності і от-от мала родити, то Біллі сам друкував воскові відбитки, виконував усю роботу; отже, за тиждень до появи крихітки Моллі Бест на світ дев’ятого листопада друга Фергюсонова книжка була в друці.

Це був рік, кращий від першого, у ньому було менше тривог і внутрішніх переживань, більше стійкого відчуття належності до місця, де хоче бачити тебе фортуна, рік англосаксонських поем, Чосера та розкішних, алітеративних віршів сера Томаса Вайєта (…і я за нею слідом /… задихаюсь…), рік протестів проти В’єтнамської війни та приєднання до демонстрацій проти компанії Dow Chemical на Інженерному подвір’ї разом із Говардом та іншими його друзями з Клубу Вудро Вільсона, які засуджували виробника напалму, рік вселення в його щедро вмебльовану нью-йоркську квартиру для вихідних, рік зміцнення дружніх стосунків з Біллі, Джоанною, Бондом та Бо Джейнардом, рік появи Фергюсона у ролі статиста в першому фільмі Ноя, семихвилинному ролику під назвою «Манхеттен по секрету», у якому Фергюсон був знятий за своїм столиком на фоні задрипаної стойки, за читанням Спінози французькою мовою, рік роботи над книжкою «Душі неживих істот», що складалася з тринадцяти роздумувань про предмети в його помешканні; він закінчив книжку в кінці травня. Того ж року його дід помер дивною й ганебною смертю, про що ніхто в родині не бажав розмовляти; то був кульмінаційний момент гри в рулетку тривалістю в тиждень у Лас-Вегасі, в якій покійний програв понад дев’яносто тисяч доларів, а потім зазнав серцевого нападу під час акту кохання (чи спроб кохатися) з двома двадцятирічними шльондрами у своїй кімнаті. Протягом сімнадцяти місяців з дня смерті дружини Бенджі Адлер проциндрив понад триста п’ятдесят тисяч доларів і був похований як звичайний жебрак єврейським ритуальним товариством, очолюваним Спілкою трудящих, організацією, членом якої він став у 1936 році, ще в ті часи, коли він читав романи Джека Лондона і ще вважав себе соціалістом.

Була ще Селія, першою й останньою була Селія, адже це був рік, коли Фергюсон закохався, і найбільшою проблемою в зв’язку з цим було те, що саме його мати побачила в ній те, що побачив він. Роза назвала її грандіозною дівчиною, але всі інші були збентежені. Ной назвав її неотесаною дівулею з Вестчестера, жіночою версією її страхітливого брата, проте з темнішою шкірою та привабливим обличчям, Бaрнардською ботанічкою, котра проведе все життя в білім лабораторнім халаті, за дослідами над щурами. На думку Джима, вона симпатична і ще цілком не сформована. Говард захоплювався її розумом, та вона видавалась йому надто консервативною для Фергюсона – буржуазна добропорядність, що ніколи не зрозуміє, як мало йому діла до того, чим переймаються інші. Емі запитала одним лише словом: Навіщо? Лютер назвав її незакінченою роботою, а Біллі мовив: Арчі, що ти робиш?

Чи знав він, що робить? Гадав, що знає. Він так подумав, коли Селія поклала доларову банкноту перед старим у маркеті Horn&Hardart’s. Він так подумав, коли вона наполягла на відмові від

1 ... 269 270 271 ... 315
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «4 3 2 1, Пол Остер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "4 3 2 1, Пол Остер"