Читати книгу - "Шантарам"

— Вже тут? — перепитав Салман.— Скільки їх?

— Окрім них, нікого,— відповів Файсал.— Решта гуляє на весіллі в Тгані. Якщо ми поїдемо туди зараз, то накриємо їх всіх. Це просто знамення з небес. Кращої нагоди не буде. Треба поспішати.

— Просто не можу в це повірити...— пробурмотів Салман.

Мій шлунок підстрибнув і завмер. Я чудово розумів, про що вони кажуть і що це означає для всіх нас. Вже декілька днів ходили чутки, що Чуга і його прихильники в мафії Валідлалла, домовившись із уцілілим поплічником Сапни і двома його родичами — братом і шуряком,— планують акцію проти нашого угруповання. Заповідалася війна за поділ території, і Чуга рвався в бій.

Уцілілі іранські шпигуни і колишній поплічник Гані, почувши про тертя між двома нашими мафіями, вирішили скористатися моментом і зіграти на амбіціях Чуги. Вони пообіцяли йому привезти нову зброю і допомогти в налагодженні вигідних контактів з пакистанськими торговцями героїном. Як по правді, вони були втікачами, бо втратили зв’язок із Саваком, адже Абдула Гані більше не існувало. Їх об’єднувала ненависть, вони жадали помсти за загибель своїх товаришів і хотіли уколошкати нас.

Ситуація вже давно була напруженою, і Салман навіть встиг закинути нашу людину в банду Чуги. Це був Малюк Тоні, гангстер з Гоа, якого ніхто в Бомбеї не знав. Салман отримав від нього інформацію про те, що Чуга зав’язав спілку з іранцями, яка спонукала його до активних дій. І тепер, коли Файсал повідомив про прибуття іранців до Чуги, ми вже всі знали, яке рішення ухвалить Салман: негайно дати бій. Покінчити зі всіма ними — бандою Гані, іранськими шпигунами, Чугою — раз і назавжди. Захопити територію, контрольовану Валідлаллою, разом з усіма її джерелами прибутку.

— Салмане, дідько б тебе вхопив, що тобі ще треба? — закричав Санджай, виблискуючи очима.

— А ти певен на всі сто відсотків? — спохмурнівши, запитав Салман у Аміра, старшого товариша Файсала.

— На всі сто відсотків,— неквапливо потвердив Амір, пригладивши волосся на своїй плескатій голові й підкрутивши вуса.— Я бачив їх на власні очі. Іранці приїхали півгодини тому, а поплічник Абдула Гані з братами сидить там від самого ранку, чекаючи їх. Малюк Тоні відразу повідомив нас, а в останньому повідомленні додав, що тепер зібралися всі: Чуга, сімейка з Делі і хлопці з Ірану. І тепер вони збираються не гаючись напасти на нас — може, завтра або ж, найпізніше, післязавтра. Чуга викликав підмогу з Делі й Калькутти. Вони планують атакувати нас відразу в декількох точках, щоб зв’язати нам руки. Я ще раніше звелів Тоні бути в їхньому штабі й подати нам сигнал, коли прибудуть іранці. Але ми спостерігали за будинком і самі бачили, як увійшли якісь люди, а незабаром на вулиці з’явився Тоні й подав сигнал, закуривши цигарку. Це ті іранці, що полюють на Абдуллу. І тепер вони зібралися всі разом всього за дві хвилини їзди звідси. Я розумію, що ми ще не зовсім готові, але треба виступати негайно, Салмане, у найближчі п’ять хвилин.

— Скільки їх всього? — запитав Салман.

— По-перше, Чуга зі своїми дружками,— лінькувато сказав Амір. Його повільні й недбалі манери підкреслювали, що він не хвилюється, і, думаю, діяли на всіх заспокійливо.— їх шестеро. Один з них, Ману, тямущий гангстер. Ви знаєте його. Він сам-один упорався з братами Гаршан, зі всіма трьома. Його двоюрідний брат Біччу теж непоганий боєць, його недарма прозвали Скорпіоном. Решта разом із Чугою просто сміття. Якщо додати трьох зарізяк із банди Сапни і двох іранців, вийде одинадцять душ. Може, візьметься звідкись ще один або два, але не більше. Гусейн спостерігає за будинком і скаже, якщо прибуде хтось іще.

— Одинадцять,— промовив Салман, обдумуючи ситуацію й уникаючи наших поглядів.— Нас теж одинадцять — точніше, дванадцять, включаючи Малюка Тоні. Але двох доведеться залишити на вулиці біля будинку, щоб затримати копів, якщо вони налетять. Я, звісно, зроблю дзвінок у поліцію, що відверне увагу, але обережність не зашкодить. До того ж до Чуги може прибути підмога, тому знадвору люди потрібні обов’язково. У дім ми удеремося силоміць, але я не хочу силою пробивати собі дорогу назад. Гусейн вже чергує там. Файсале, ти залишишся разом з ним надворі і нікого ні впускатимеш, ні випускатимеш, окрім нас. Домовилися?

— Без проблем,— кивнув молодий гунда.

— Зберіть всю зброю і віддайте Раджу, хай перевірить її.

— Я зберу,— відгукнувся Файсал й, узявши у всіх зброю, кинувся до машини, де чекали Раджив з Махмудом.

— І ще двом доведеться заховати десь Тарика й охороняти його,— провадив Салман.

— Це Назір вирішив, що його треба привезти,— сказав Ендрю.— Він не хотів залишати його без нагляду. Я говорив йому, що не вартої тягнути хлопчиська сюди, але ж ви знаєте, якщо Назіру спаде щось на думку, то його вже не переконаєш на інше.

— Нехай Назір відвезе Тарика у Версову до Собгана Махмуда,— оголосив своє рішення Салман.— Ти допоможеш йому.

— А чому це я? — спалахнув Ендрю.— Я що, зовсім не братиму участі у справі?

— Потрібно, щоб двоє охороняли Собгана і хлопчика, особливо хлопчика. Назір мав рацію, не можна залишати його самого. Тарик — дуже велика приманка для наших ворогів. Поки він живий, ми, як і раніше, мафія Хадера. Якщо його уб’ють, це розв’яже Чузі руки. Те ж саме й зі старим Собганом. Їх обох треба заховати в надійному місці.

— Але чому я маю все пропустити? Чому саме я? Пошли когось іншого, Салмане.

— Ти сперечатимешся зі мною? — грізно скривив губи Салман.

— Ні,— роздратовано відповів Ендрю.— Я поїду з ними.

— Всього залишається вісім душ. Ми з Санджаєм, Абдулла, Амір, Раджив, Малюк Тоні, Фарід і Махмуд.

— Дев’ять,— поправив я його.— Нас дев’ять.

— Ти в цьому не береш участі, Ліне,— спокійно відгукнувся Салман.— Ти поїдеш до Раджубгая, а потім до своїх хлопців у майстерню, щоб попередити їх.

— Я не покину Абдуллу,— так само спокійно відповів я.

— Може, буде краще, якщо Лін поїде до Назіра? — запропонував Амір, близький друг Ендрю.

— Одного разу я вже залишив Абдуллу, і більше цього не повториться,— заявив я.— У мене таке відчуття, що сама доля не велить мені залишати його, Салмане. Я їду з вами. З Абдуллою, Махмудом Мелбафом і всіма іншими.

Салман, спохмурнівши,