Читати книгу - "Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник"

— Хіба він повертається?

— Так, пастор хоче з усіма вами зустрітись. Він вертається й заради нас.

— А отой... Він... Він з вами дружив?

— Дружив. До того, як сім років тому... Ми з ним разом ходили до школи, служили в армії — обидва в артилерії, потім — в університеті... Так, я добре його знав.

— А його дружину?

— Тоді вона була моєю дружиною. Ми розлучилися.

Він був радий, що Гермес розпитував його так відверто, і не став заперечувати, коли той відмовився взяти гроші за молоко, сказавши:

— Сьогодні не треба... Перекажіть моїй сестрі, що це для неї... і для її приятеля. А ця колотнеча минеться. День-два, і вони поїдуть. Ви ж бо їх уже добре знаєте.

— Знаю. Я вже двічі потрапляв у таку халепу. Боюся тільки, щоб вашу сестру, пана Шублера й малого не схопили. Вони там стоять з таким виглядом, наче ось-ось кинуться штурмувати хвіртку чи валити мур. І все через малого. Дякую вам від себе й від вашої сестри. Вона аж занедужала від того шуму, гаму й тарараму. Це вона сама так каже...

— Якщо стане ще скрутніше, я пришлю молоко з котримсь із своїх хлопців...

Попавши під прицільний вогонь бліців удруге, Рольф уже не затулявся бідончиком. Хвилю він стояв засліплений і бачив тільки тіні, руки та спалахи, а тоді відчинив хвіртку.

Шублер і Гольгер Перший складали в кутку біля плити дрова, Ерна Бройєр пекла млинці. Цікаво, вона й справді така щаслива, як на вигляд, чи просто розпашілася коло плити? Сабіна й Катаріна щось плели, Кіт і Гольгер Другий бавилися дерев'яними кубиками та звірятами; кава стояла на столі. Ніхто тут, здавалося, не замислювався над тим, що прогодувати стільки ротів не так легко: спершу п'ять душ замість трьох, потім — шість, а тепер уже вісім, а брати гроші в Кете й батька він досі відмовлявся. У Сабіни грошей, звичайно ж, нема, вона з тих, хто готівки ніколи в кишені не тримає, і він, Рольф, певен: від Фішера вона нічого не дістане, хіба лиш аліменти на дитину, якщо той узагалі не відсудить батьківського права. Сабіна, мабуть, надто простодушна й легковірна. Є сотні прийомів і способів, щоб зганьбити її перед людьми й законом, до того ж Гольгер Перший — справді син терористів. Він, Рольф, ніяк не може зрозуміти хлопця — його, очевидно, добряче підготували, не обійшлося, мабуть, і без погроз, і Вероніка, певна річ, доклала всіх зусиль, щоб його визволити. І тепер з малого не витягнеш ні слова, ні півслова, він поводиться чемно, навіть стримано, раз у раз каже «дякую» та «прошу», навіть гордо показав, що вміє вже писати по-німецькому. Тільки один раз, коли Рольф раптом заговорив із ним про Бева, Гольгер промовив: «Він був зі мною добрий і...» Й одразу замовк. Власне, хлопець мав би вже щось і розповісти — адже через ті туфлі однаково все провалилося. Дивно, що Гольцпуке й досі не з'являється й не дзвонить. Зрештою, тепер ідеться й про хлопцеву безпеку, яку він, Рольф, гарантувати не може. Певна річ, навколо Бева та Вероніки крутиться там ще й ватага навіжених, які були проти того, щоб відсилати Гольгера додому. А «колеса» вже, безперечно, в дорозі, і Гольцпуке, мабуть, глибоко помиляється, гадаючи, ніби вони не зважаться на таку поїздку. Як на те, горнаукенське кладовище розташоване в зоні відпочинку, велосипедистів там аж кишить, а до голландського кордону палицею кинути. Велосипедисти приїздять і в листопаді, навіть у дощову погоду; там стоять будиночки, навіси для наметів, є де розкласти багаття, і це вже стало своєрідним спортом — подорожувати на велосипеді в дощову погоду. Рольф бачив таких туристів, коли ховали Верену Корчеде,— він познайомився з нею в Берліні й кілька разів пив із Веронікою в неї чай. Верена вскочила в халепу з одним легковажним «ліваком» і наклала на себе руки — як виявилось, він поквапився тільки на її гроші. А коли з'ясувалося, що в тієї тихої, сумовитої і блідої дівчини грошей не так уже й багато, той жалюгідний тип, нікчемний лакиза просто покинув її в Індії. Верена написала губною помадою на дзеркалі в готелі: «І все ж соціалізм переможе!» — й випила отруту.

Сабіна, почувши про смерть Бева, не заплакала, навіть не сказала жодного слова, тільки пригорнула до себе Гольгера Першого й промовила:

— Вероніка жива. Вона жива. І ще повернеться.

Шублер із Гольгером, здається, знайшли спільну мову і все носили й носили дрова; жінки мовчки сиділи біля нього, Рольфа, а діти — на підлозі. Потім Ерна гукнула від плити:

— Вже є штук дванадцять, можна сідати. Кожному по півтора, з сиропом.

У домі знову стало затишно. Він допоміг Ерні поділити млинці й розкласти їх на тарілки, потім переказав їй вітання від брата, розповів, що той не захотів брати гроші за молоко і що вдома її ждуть.

— І Петер теж? — спитала Ерна.

— Молоко передавали й від його імені.

— А він теж казав, що жде мене? Правда ж, не казав? До речі, він знає вас по Берліну — шпурляв тоді камінці...

— Я читав про це в газеті. Тим-то, поки тут клацають фотоапаратами, ні йому, ні вам не варто виходити за поріг. Бо фотоапаратами тут клацають не тільки