Читати книгу - "Щит і меч"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Щит і меч" автора Вадим Михайлович Кожевніков. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 270 271 272 ... 284
Перейти на сторінку:
догнала радистка; за плечима в неї на брезентових ременях висіла рація з тонкою, як вудлище, антеною.

— Ох, — сказала радистка, — як незручно буде спускатися! — І пояснила: — Бачите, я ж у спідниці. Пустіть мене першою, щоб потім вам не довелося чекати.

— Непередбачливо обмундирувались, — докорив мінер.

Наденька — то була вона — кивнула Вайсові, немов бачила його тільки вчора. Усміхнулась і почала спускатись, попередивши:

— Будь ласка, обережно, не зачепіть ногами антену.

Що нижче вони спускались, то важче ставало повітря — протухле, вогке, здавалось, воно липло до шкіри, як пліснява.

Кілька разів пролунали тугі, лункі вибухи. Мінер пояснив:

— Товариш Мєхов, видно, нові стінки підриває. — Зітхнув: — Замурували людей і багато заслонок наставили, так треба розуміти.

Спустилися на горизонт, звідки починалися штольня. Знову почулись вибухи, дихнуло гарячим чадом згорілої вибухівки. І раптом знову вибух і потім звук м'якого падіння.

Вайс біг, зігнувшись, і, коли опинився на місці останнього вибуху, він побачив мінера, який лежав замертво, а другий притискав обидві долоні до обличчя.

Мєхов сидів між ними і заклопотано перетягував роздроблену ліву руку бікфордовим шнуром, один кінець якого він тримав у зубах.

Наденька опустилась перед ним на коліна і розкрила медичну сумку. Мєхов відсахнувся від неї і наказав:

— Ти спочатку тих оглянь! Казав їм: тут з фокусом. Ні, таки треба було лізти з гострозубцями! — Сказав Бєлову: — Ну от. Дешево обійшлось, не головешкою — при собі лишилась, як предмет першої потреби. — Спробував підвестись, підвівся, притулився до стіни, побачив мертвого мінера, обличчя його спотворилось, голос затремтів: — Якого хлопця втратили, га? Він же півтори людини коштує, за рік інженер. — Ступив, похитуючись, до того, в кого було розбите обличчя, спитав: — Очі цілі? Ну, тоді порядок. — Порадив: — Щоку ти все-таки підтримуй долонею, поки приклеїться, а потім — пришиють. — Похвастав: — Мене хірурги здорово складали: кістки на ногах на срібних шурупах.

Надя перев'язала Мєхова, сказала:

— Ви зовсім знесиліли, вам треба відпочити хоч трошечки.

— Потім, — похитав головою Мєхов, — у госпіталі, тут незручно, не те обслуговування. — Спираючись на плече Наді, важко тягнучи ноги, побрів уперед.

І незабаром вони почули гудіння голосів і удари чимсь важким по залізу. Йшли ще довго, штольню перетнув заслон. То були зварені з рейкових балок багатотонні грати, крізь клітки якої можна було просунути тільки руку.

— Товариші! — закричала Надійка. — Товариші!

Сотні рук просунулись крізь клітки цих важких сталевих ґрат. Надя кинулась потиснути їх. Мєхов, напружившись, закричав:

— Ура, товариші! — І, ослабнувши, сів на кам'яне днище штольні, голова впала на груди. Отямившись, він прошепотів винувато: — Це я не від кволості звалився — від почуттів. Ну, від переживання тобто, так я думаю.

Добрів до ґрат, став оглядати їх, руки людей заважали йому. Потім покликав Вайса, нахилився, сказав на вухо, бо люди за гратами голосно кричали:

— Підірвати можна! Але спочатку треба налагодити дисципліну, щоб усі громадяни за гратами відійшли, наскільки це можливо, і другий момент: кинуться валом усі назовні, а там, треба гадати, бій. Треба з'єднатися з майором.

Вайс покликав Надю. Відійшли далі від грат. Надя включила рацію, наділа навушники:

— Що передати?

Вайс відповів:

— Нашу обстановку, яку бачите. Запитайте, як у них.

Трохи згодом Надя поскаржилась: чути погано, перешкоди. Під землею робота рації дуже утруднена.

— Але що ж усе-таки передають?

— Окремі слова розібрали: «… палко… всіх в укриття… артилерія…»

— Так, — сказав Вайс. — Зрозуміло.

Парашутисти пробували закликати людей до спокою, але їх не можна було перекричати. Вайс спитав Надю:

— А яку-небудь станцію потужну ви приймати можете?

— Потужну — безперечно.

— Добре було б музику, — сказав Вайс. — Хорошу. Почнуть слухати й замовкнуть. Зрозуміло?

— Я спробую.

— Я не певен, але раптом… — сказав Вайс.

Трохи згодом почулися тихі звуки невідомо якої радіостанції. Спочатку замовкли ті, хто стояв перший біля ґрат; потім поступово затихли всі — вся ця велетенська, щільно спресована у штольні людська маса.

І тоді Бєлов підійшов до ґрат і закричав голосно, як тільки зміг:

— Товариші! Прошу всіх спокійно відійти якнайдалі від ґрат, найкраще — в бічні ходи, вони, напевне, у вас є. Для того, щоб зруйнувати грати, треба зробити вибух. — Спитав: — Ви зрозуміли?

Напевне, кожна людина вимовила дуже тихо це слово:

— Так.

Але воно так голосно віддалося під склепінням, сказане тисяччю голосів, ніби долинув гул підземного обвалу. Вайс зачекав, поки гул стихне, сказав:

— Товариші, ми впевнені, що ви поводитиметесь організовано, як належить радянським людям. — Крикнув: — Старшим лишитись біля ґрат, решті відступити в укриття!

Шерех і тупіт ніг. Потім у гратах з'явилось тільки п'ять людських рук. Вайс підійшов, потиснув кожну і повторив те, що треба було виконати всім цим людям. Додав:

— Будь ласка.

Укріпивши, де треби, заряди, парашутисти підняли знесиленого Мєхова й понесли. Мєхов був огрядний чоловік, а йти доводилося пологим схилом, бо штольню тут було прокладено по скошеному в глиб горизонту.

Подолавши підйом, вони зупинились і залягли за вагонетками, навантаженими бочками цементу й кам'яними брилами, що, видно, служили для перемичок, якими було замуровано штольню.

За кілька хвилин загримів вибух, і повітряна хвиля його була такої сили, що вагонетки штовхнуло назад, упори злетіли з рейок і вагонетки спочатку повільно, потім дедалі швидше покотили вниз схилом, туди, де до пролому в гратах ринули вже густою масою тисячі людей.

Вайс схопився й побіг поруч з передньою вагонеткою, намагаючись підсунути під її колеса дерев'яний башмак, але його із силою відкинуло геть. Тоді Вайс вихопив гранату, скинув з неї металеву оболонку, що дає тисячі осколків, повернув ручку і за

1 ... 270 271 272 ... 284
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щит і меч», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щит і меч"