Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

Старий підніс догори ліхтаря, і те, що він побачив, виразно справило на нього приємне враження, позаяк він заходився вистрибувати довкола них, неначе жабун, кумкаючи від радості.

— Мері Манґамморі! Клянуся, це ж тре, Мері приїхала!

Мері кректала.

— А ти що, Єлену Троянську збирався побачити на цих болотах о цій порі? — Вона говорила надто гучно, наче зверталася до когось, хто був напівглухим. Голос її, грубувато-різкий, був сповнений ніжних почуттів, і хтозна, чи зрозумів старигань цей каламбур, чи ні, але він став підстрибувати та похропувати, ніби даючи знати, що оцінив жарт. Він виліз на візок і зазирнув усередину, поки Мері спрямовувала Афродіту до його хатини.

— Не напружуй очей, старий гріховодо, — гаркнула Мері. — У шафі пусто, аж поки я не дістануся Черч-Кріка. — Вона хутко змінила предмет розмови. — А то — мої друзі, Гарві, від яких наразі відвернулася доля. Якщо ти почастуєш нас усіх трьох вечерею і даси на ніч притулок, то наступного разу, коли я до тебе завітаю, у боргу не залишуся.

— Тю, ото ще дурниці! — вигукнув Гарві. — Гадаєш, я сам не вирушив би на пошуки тебе, якби ти не завернула до мене? Три ночі тому я подивився на місяць та оце й подумав собі: чи не час уже й Мері завітати? — І він враз скочив з візка, щойно той зупинився біля його хатини. — Заходьте до хати та грійтеся: у мене повно куріпок і качок, а в сидрі можна всім хоч втопитися!

— Дякуємо вам, — голосно мовив Макевой. Ебенезер був надто збентежений і заклопотаний своїми думками, щоб висловити подяку за цю гостинність старого чимось більшим, ніж простим кивком; коли господар побіг наперед, щоб одчинити двері хатини, поет востаннє прошепотів своє відчайдушне прохання, благаючи Мері розрадити його змучену уяву і дати якесь пояснення.

— Кращого християнина, ніж Гарві Рассекс, вам не знайти в усьому Дорсеті, — вирекла вона, не звертаючи на нього уваги. — Хоч мало в кого є менше підстав творити добро своєму ближньому, ніж у нього. Він доводиться братом серу Гаррі Рассексу з Черч-Кріка.

Її тон говорив про те, що це її останнє твердження мало би багато чого відкрити і пояснити, але Ебенезеру, який, зазнавши розчарування, позіхав і тремтів, поки вони заходили до грубої рубленої хатини, це не сказало нічого.

— Зараз я настромлю нам парочку куріпок на рожен, — вирік Гарві. — А ти, Мері, поки що передай по колу глека із сидром; у старого Гарві немає келишків, щоб запропонувати вам, джентльмени, — він крутився довкола них, мов наречена, і вже невдовзі на вогні із соснових колод у коминку смажилися дві птиці. У хаті був лише один стілець, але дерев’яна долівка могла похизуватися чорними шкурами ведмедів, теплими і зручними, тож кращого сидіння годі було й бажати.

— Якщо ви не знаєте, хто такий мірошник Гаррі Рассекс, — провадила далі Мері, — тоді вам дуже пощастило, — вона зверталася до Ебенезера; а коли поет, поморщившись, одвернувся, вважаючи цю її розмову недоречною, вона, роздуваючи ніздрі, повернулася натомість до Макевоя. — Цей Гаррі Рассекс — найбрехливіший, найшахраюватіший і найбільший хвалько, грубіян і забіяка, якого тільки можна зустріти; він вважає себе лондонським пером, цей негідник, і, наганяючи страху на своїх сусідів, примушує їх називати його «сер Гаррі», а між тим повсякчас їх обважує, недодаючи борошна та інших харчів. Правду кажучи, він не більший шляхтич, ніж його брат Гарві, що сидить отут коло нас, — син звичайнісінького слуги, який не встидається цього визнати. Це місіс Рассекс, дружина мірошника, сирота, походить зі знатного роду і є чудовою жінкою, тоді як її чоловік — повна їй протилежність. Але найгірше те, що її батько був отим самим джентльменом, якому служив батько мірошника, але доля так зле з нею обійшлася, що все перевернулося догори дупою, і хто був паном — став слугою: вона була сиротою, що помирала з голоду, а Гаррі був заможним мірошником, і він одружився з нею навмисно, аби потішити свою пиху.

— Та що ви кажете! — Макевой чемно похитав головою, вдаючи подив, і ніяково поглянув на Ебенезера і на їхнього господаря, що крутився поблизу і не звертав жодної уваги на цю розповідь.

— Він не чує мене, не бійся, — запевнила його Мері. — Бідоласі, як я чула, так нам'яли вуха, що в нього й перетинки полопалися, а хто їх нам'яв, про те можеш сам легко здогадатися.

— Мірошник? — запитав Макевой.

Мері міцно стисла вуста і кивнула.

— Обидва брати росли разом з тією панянкою, про яку я ото вам казала, і, як подейкують, обидва в неї закохалися від самого початку, але Гарві був надто сором'язливий і поштивий, отож він тільки й і міг, що марити про неї і грішити у своїх солодких снах, навіть коли вона вже ходила й жебрала, тоді як хіть Гаррі була ясною, мов місяць на небі. Отож коли Гаррі пошлюбив її, Гарві й подався жити сюди, на ці болота, і декілька років по тому, коли він почав дорікати Гаррі за те, що той знущається з дівчини та став бундючним, цей забіяка нам'яв йому вуха, що ледь на мливо його не стер.

Ірландець тільки й клацнув язиком.

— Те, як вона стала сиротою, уже саме собою цікава історія, — вперто правила далі Мері. — Вона дамочка з характером, ця Роксі Рассекс, тож не думай, що вона перед ним плазує і він нею попихає, як йому заманеться. Еге ж, я могла б тобі розказати кілька речей, які вона примудрилася…

— Досить! — вигукнув Ебенезер, затуляючи вуха. Навіть глухуватий звіролов обернувся. — Ґречно дякую вам за вашу гостинність! — закричав до нього Ебенезер. — І я не хотів би здатися нечемним чи невдячним! Але міс Манґамморі має звістку про мою сестру, яку я давно згубив, і тривога за неї так ятрить мені серце, що я ладен померти, якщо вона й далі приховуватиме цю новину від мене.

Гарві запитливо подивився на Мері.

— Що це з цим хлопом?

— Не він один такий бідака, що сидить, мов на приску, — відрізала Мері. — У нього й самого є звістка,