Читати книгу - "Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт"

Але звіролов долучився до протестів Ебенезера.

— Жодна річ не приносить мені стільки втіхи, як гарно закручена оповідка, дарма сумна вона чи весела, глибока чи вбога за змістом! Якщо ж це справа особиста чи неприємна, то кому яке до того діло? Шлях до Раю всіяний чортополохом, і, я так гадаю, на ньому чимало коров'ячих пляцків. А якщо вона довга, то, тьху, ото ще біда! — Він підвів догори свого скоцюбленого пальця. — Кепська оповідка буде довгою, а хоч би й розповісти її у млі ока, а гарна буде короткою, навіть якщо її розповідати від святого Свізіна до Михайла. Ха! А дійство, кажете, заплутане? Невже воно більш вузлувате й кручене, ніж самий клубок життя, адже на те добра оповідка й заплутана, щоб її краще було розплутувати? Е, ні, давай, викладай уже свою історію, як і ви свою, сер, і ганьба вам обом, що ви й досі ще не розпочали! Крутіть і розплутуйте, аж поки Сіріус не сховається в Затоці; добре сплетена оповідка — то є лепет богів, вона прозирає у самісіньке зерно і сенс життя на цій землі; вона є павутинням світу, Основою і Пітканням… Їй-бо, панове, як же я люблю всілякі історії!

Навіть Мері була явно вражена красномовством свого приятеля, і хоча її похмурий вираз обличчя, коли той скінчив, став ще смутнішим, у ньому проглядала вже не понура затятість, а сердита згода буркотухи, і вона погодилася розповісти свою історію, коли буде покінчено з куріпками.

— Річ у тім, — мовила вона голосно, звертаючись до Гарві, — що ти її можеш розповісти незгірш від мене. Серед усього іншого нас цікавить метис Ромлі. Пан Кук може допомогти нам розпочати, позаяк у нього є якась таємна справа до цього хлопа, а потім ми по черзі додамо, що зможемо. Але не раніше, ніж дамо раду цим пташкам.

Обличчя Гарві Рассекса просяяло, коли він почув ім'я Біллі Ромлі, і він трохи примружився, коли прозвучало прізвище Ебенезера.

— То це ви і є той поет, що відписав своє майно?

— Він самий, — відказав Ебенезер, який уже більше не соромився, коли його впізнавали. — Коли хочете, то ви всі можете зачекати на свою вечерю; а що починати маю я, то одразу ж і почну, хто хоче, хай слухає, а я розкажу вам, чому не тільки моє життя, а й життя всіх білошкірих у Провінції може залежати від того, чи знайду я впродовж місяця дикуна на ім'я Коханкоупретс і чи зможу переконати його прислухатися до того, що говорить здоровий глузд.

І далі він розповів їм про полон на острові Бладсворт; про велику змову втікачів-муринів і вороже налаштованих мерілендських індіян; про його стосунки з Дрепаккою та Куассапелагом і про те особливе становище, яке таяк Чікамек посідає в цій трійці. Якомога коротше, наскільки давала складність цього питання, він описав історію неприязні Чікамека до англійців, те, як доля пожартувала з трьох його синів, і його, як наслідок, непевну роль у цій змові. Мері Манґамморі та Гарві Рассекс так і застигли з виразом подиву на обличчях; і якби Макевой не був здебільшого вже знайомий з цією історією, а отож час від часу не міг приділяти свою увагу іншим речам, то дві куріпки так і згоріли б на рожні.

— Боже ти мій, чи правильно ж я вас зрозумів? — спитав недовірливо Гарві. — Ви маєте доставити Коханкоупретса або того другого хлопа на острів Бладсворта впродовж місяця, бо інакше дикуни спалять двох заручників?

— Вони спалять нас трьох, — підтвердив Ебенезер. — Адже вони перебувають на острові Бладсворта з моєї вини.

Обоє слухачів кинули запитальний погляд на Макевоя, який опустив очі на їжу і сказав голосом надто тихим, щоб його міг почути звіролов:

— Я завдячую містеру Куку моїм життям; так воно і є. Але одному Богу відомо, чи ж є я тим героєм, що зможе не зректися свого слова і відплатити борг.

— Річ у тім, — завершив свою оповідь Ебенезер, — що ми всі цілком імовірно можемо незабаром втратити свої скальпи, якщо почнеться війна, і є всі підставити гадати, що вона почнеться, коли спливе мій місяць. Здається, їм байдуже, чи рознесу я звістку про цей їхній заколот; таке враження, що вони не вважають наше посполите рушення за гідного супротивника.

— Ваша правда, — вирік господар. — Коплі й Ніколсон обидва відмовилися допомогти Нью-Йорку, навіть коли у Шенектаді вбивали людей, і було б дурницею звертатися по допомогу до Ендроса у Віргінії чи до квакера Вільяма Пенна: вони тільки будуть раді бачити, як нас різатимуть дикуни і мурини, ба навіть якщо вони самі будуть наступними у черзі. — Він похитав головою. — А найгірше те, що порядна людина навіть не може ненавидіти цих негідників. Коли якогось бідолаху виганяють з місця, що з повним правом йому належить, і женуть усе далі й далі, не кажучи вже про те, щоб стриножити його і спродати, мов якусь ломову коняку, присяй-бо, та це ж лише природна річ, що цей чоловік, якщо його дух не зломлено остаточно і в нього лишилася бодай крапля бажання боротися, буде битися з тим, хто його утискає. Я не маю жодного бажання втрачати свій скальп, панове, але присягаю, що в цьому питанні я стою наполовину на боці індіян.

— Як і я, — погодилася Мері.

— І я, — сказав Ебенезер. — І не тільки тому, що їхня справа справедлива, а й тому, що в кожному із нас є дещо від дикуна. Але, як ви сказали, краще вже зберегти свій скальп, ніж втратити його. Отож для цього я і маю знайти двох синів Чікамека: Берлінґейм, як я знаю, уміє бути переконливим, як ніхто, і здатен заспівати незгірше від Сирен, а цей Коханкоупретс, якщо він і справді взяв сторону англійців… я маю намір звернутися до тих почуттів, що тепер пов'язують його з нами, якщо мені це, звісно, вдасться; і я відішлю його назад до агатчвупсів як розкаяного блудного сина; і нехай він займе своє місце як князь цього кривавого царства та зробить усе, на що в нього стане сил, аби вплинути на Куассапелага та Дрепакку