Читати книгу - "Вибрані твори"

Крім плужан, на зібраннях часто виступали в обговоренні прочитаного, а і більше в дискусіях про шляхи розвитку української літератури Василь Блакитний, Валер'ян Поліщук, Майк Йогансен[811], Остап Вишня, Гордій Коцюба, Олекса Слісаренко, Олесь Досвітній, виступав і автор цього нарису, а часто-густо були присутні — Павло Тичина, Володимир Ґжицький, Гнат Хоткевич[812].

Отже, посперечатися було про що, особливо знаючи, що в суперечках народжується істина. Цією істиною були шляхи, якими мусить крокувати нова література, нове мистецтво. Цих шляхів шукали поодинці і купно, а найзавзятіші «новатори» кричали навіть: «Геть Пушкіна! Геть Шевченка!» Це імпонувало студентській молоді, яка заповнювала зали, бо й себе вона вважала невід'ємною часткою нового процесу.

Сергій Пилипенко все терпляче слухав, крутив вуса і тільки посміхався: «Молоде вино завжди бродить бурхливо!» Але коли на трибуну вискакував хтось із «деструкторів мистецтва», що називали себе футуристами, а чи хтось із «естетствуючих», які кричали про кінець літератури й мистецтва, Пилипенко хмурив брови, проте й тут обмежувався короткими репліками на кшталт «не дав бог свині рогів». Прихильникам гасла «мистецтво для мистецтва» чітко і ясно відповідав Василь Блакитний: «Ніякого кінця, лише початок. Початок буйного розвитку... Буде нова література, нове мистецтво... нового людства!»

Сергій Пилипенко по-батьківськи відстоював очолювану ним Спілку селянських письменників, долаючи при цьому опір «революційних». Був він людиною освіченою, з великим досвідом журналіста, бойового командира і цим помітно вирізнявся серед членів «Плуга», прибулих переважно з периферії, проте у взаєминах з ними поводився завжди просто, товарисько і чуло. Допомагав багатьом і матеріально. Часто можна було почути: «Папашо, руб і папіросу!» І це стало вже летючою фразою серед плужан.

Практика літературних вечорів «Плуга» хутко поширилася на периферію. В Полтаві влаштовувалися свої вечори, на яких виступав комсомольський поет Павло Усенко[813] і чарував слухачів своїм віршем «Дівчино-секретарю», Григорій Епік читав «Червону кобзу», Леонід Первомайський — «Комсу».

За вечорами ширилася й поголоска про голову «Плуга» Сергія Пилипенка як доброго генія молодої української літератури: до «Плуга» стали приносити початківці свої рукописи цілими торбами. А коли Спілка почала видавати «Селянську бібліотеку», альманах «Плуг» та журнал «Плужанин», кількість плужан уже не піддавалася обліку. Всі, хто мав якесь відношення до культури, намагалися оголосити й себе плужанами, пхалися під кожух (незмінний одяг голови «Плуга») Сергія Пилипенка. Таким його і увічнив у першому альманасі «Плуг» художник Сашко, як підписувався тоді ілюстратор газети «Вісті» Олександр Довженко.

Літературну діяльність Сергій Пилипенко розпочав із друкування байок. Зараз цей жанр носить масовий характер, а на той час з байками виступали поодинокі поети — Пилипенко, Ведмицький, Годованець, і їхні імена незабаром стали популярними.

Разом із байками Пилипенко писав і оповідання. Здебільшого вони присвячені героїчним подвигам революціонерів — «Броневик», «У боротьбі», «Тамбовці». Написані вони були вправною рукою, але громадська робота та ще служба ставали на перешкоді літературній праці. До того ж Пилипенко вважав розвиток української літератури першочерговою справою і більше дбав про виховання молодих кадрів, ніж про свою творчість.

З кожним роком плужанство все більше ширилося по Україні. Спочатку це було корисним і бажаним явищем, але з часом такий масовізм став обертатися в свою протилежність: ідейне керівництво послаблювалося, художницькі критерії знижувалися. Все це поволі призводило до виродження первинних ідеалів «Плуга».

1960 р.

е перед «Гартом» була організована спілка селянських письменників «Плуг» т. Пилипенком Сергієм Володимировичем — високим, спокійним, чорновусим красенем з ніби вирізьбленим з мармуру шляхетним обличчям, колишнім офіцером царської армії і прекрасним більшовиком-українцем, в якому гармонійно поєднувалось соціяльне і національне. Це був справжній відданий справі Леніна, як і Блакитний, інтернаціоналіст в кращому розумінні цього слова.

Я, в силу своєї мандрівної душі, переходив то з «Плугу» в «Гарт», то — навпаки.