Читати книгу - "Спомини"

Іван Німчук (1891–1956) — громадський діяч і журналіст, родом із Чортківщини. Головний редактор “Діла” (1935–1939). У 1939 р. заарештований більшовиками та вивезений до Москви, де перебував в ув’язненні на Луб’янці (1939–1941). Після звільнення повернувся до Львова, під час німецької окупації був редактором львівського відділу “Краківських вістей”. У 1944 р. емігрував до Німеччини, а в 1949 — до Канади (Едмонтон), де й помер.

Володимир Старосольський (1878–1942) — видатний громадський, політичний та культурний діяч, соціолог, історик і теоретик права. Родом з Ярослава, вивчав право у Відні, Берліні, Ґраці, Гайдельберзі, працював адвокатом у Львові, виступав оборонцем на політичних процесах М. Січинського, членів УВО та ОУН. Один з організаторів Легіону УСС, у 1919–1920 — професор права в університеті Кам’янця-Подільського. У 1920–1928 pp. був на еміграції у Відні та Празі, а з 1928 р. знову працював адвокатом у Львові. Після окупації Львова більшовиками став професором Львівського університету, але в грудні 1939 р. був заарештований НКВС, перевезений до Києва і засуджений на 10 років ув’язнення. Помер 25 лютого 1942 р. у тюрмі в Маріїнську (Західний Сибір).

Володимир Целевич (1890–1943) — галицький політичний діяч міжвоєнного періоду, правник та визначний діяч УНДО (1925–1928, 1932-1937 — генеральний секретар), у 1928–1930 та 1935–1939 — посол до Варшавського сейму, головний редактор тижневика “Свобода”, діяч “Просвіти”, автор низки книг та статей на тему політичної організації українства. У 1930 р. був ув’язнений у Бересті, у 1939 р. заарештований радянськими каральними органами, які активно намагалися схилити його на свій бік. Помер у 1943 р. від виснаження в тюрмі Саратова.

Йосиф Кладочний (1906–1994) — священик Львівської архиєпархії, родом із с. Нагірянка на Тернопільщині. Здобув докторат з богослов’я у Варшавському університеті (1932), потім вивчав археологію катакомб у Римі. Висвячений на священика, з 1934 р. працював капеланом студентів та політичних в’язнів у 23 тюрмах Польщі та в концтаборі Береза Картузька; у 1939 р. сам став в’язнем Берези Картузької, але з початком війни був звільнений. Наприкінці 1939 р. з доручення митрополита Андрея Шептицького здійснив нелегальну поїздку до Риму і привіз дозвіл папи Пія XII висвятити Йосифа Сліпого на архиєпископа-коад’ютора. Про цю свою подорож до Риму в листопаді 1939 р. залишив спогади: Йосиф Кладочний. Нелегальна подорож з большевицького царства до папи Пія XII // Календар-альманах “Нового шляху” на 1995 рік / ред. Ю. Карманін [без місця і року видання], с. 84–106. У 1940–1941 pp. душпастирював у селах Варяж та Корчин Перемиської єпархії, з жовтня 1941 до квітня 1942 — на парохії у Києві. У 1943–1944 pp. був капеланом дивізії “Галичина”, співпрацював з ОУН. У 1944–1945 pp. проживав при церкві св. Юра. В 1946 р. заарештований за відмову перейти на православ’я та зв’язки з ОУН і засуджений на 10 років таборів. Покарання відбував у Речлагу (Воркута, Комі АРСР). Після звільнення 30 липня 1956 р. проживав у Львові, працюючи вантажником на швейній фабриці (з 1959). У 1966–1970 pp. листувався з митрополитом Йосифом Сліпим у Римі, в 1958–1970 — з отцем-митратом Мирославом Ріпецьким у Польщі, інформуючи їх про становище УГКЦ в УРСР. У 1980 р. прийняв постриг як монах-студит. У 1992 р. реабілітований. Помер у Львові 14 вересня 1994 р. Про нього див.: П. Шкраб’юк. Виноградник Господній. Історія життя о. д-ра Йосифа Кладочного. Львів 1995. Див. також його автобіографію: Йосиф Кладочний. Мені також запропонували йти на православну парафію // Літопис нескореної України, кн. 1, док. № 309, та інтерв’ю з о. Кладочним: Архів ІІЦ, П-1-1-304.

На пропозицію митрополита Андрея Шептицького папа Пій XII листом від 25 листопада 1939 р. іменував архидиякона-крилошанина митрополичої капітули у Львові о. Йосифа Сліпого титулярним архиєпископом та коад'ютором з правом наступництва на Галицькому митрополичому престолі. Тут Йосиф Сліпий, мабуть, плутає лист папи про призначення його коад'ютором з листом кардинала Ежена Тіссерана від 22 грудня 1941 p., в якому повідомлялося про затвердження папою Пієм XII призначених митрополитом Андреєм Шептицьким екзархів, в тому числі й Йосифа Сліпого як екзарха Великої України. Обидва листи див. у вид.: Сергійчук, с. 21–22, 35–37.

Миколай Чарнецький (1884–1959) — єпископ УГКЦ, родом із с. Семаківці Городенківського повіту. Закінчив гімназію у Станиславові та вступив до духовної семінарії. Єпископ Григорій Хомишин вислав його на студії до Риму і 2 жовтня 1909 р. висвятив на священика У 1910 р. захистив докторат з догматики у Римі і став духівником та професором духовної семінарії в Станиславові. У 1919 р. вступив до новіціяту отців-редемптористів у Збоїщах біля Львова, у 1920 р. склав перші обіти. У 1931 р. папа Пій XI призначив його апостольським візитатором для українців Волині і Полісся, а в 1939 р. митрополит Андрей Шептицький — апостольським екзархом Волині та Підляшшя (у 1940 р. це призначення було затверджене папою Пієм XII). У 1941–1944 pp. викладав у Богословській академії у Львові. З поверненням у Галичину радянської влади, 11 квітня 1945 р. був заарештований і засуджений на п’ять років таборів та три роки позбавлення громадянських прав із конфіскацією майна. Ув’язнення відбував у Кемеровській обл. У 1950 p., ще перед закінченням терміну ув’язнення, був засуджений вдруге на 10 років таборів. За час свого ув’язнення (1945–1956) побував у 30 різних в’язницях і таборах примусової праці, де кілька разів зустрічався з митрополитом Йосифом Сліпим. Останні роки ув’язнення провів у в’язничній лікарні у Мордовії. У 1956 р. за станом здоров’я підпав під амністію і був звільнений як інвалід. Повернувшись до Львова з підірваним здоров’ям, продовжував душпастирську працю до самої смерти. Помер в опінії святости 2 квітня 1959 р. і був похований на Кульпарківському цвинтарі у Львові. У зв’язку із ліквідацією Кульпарківського цвинтаря в листопаді 1969 р. його тіло