Читати книгу - "Спомини"

було перенесене на Личаківське кладовище. 27 червня 2001 р. папа Іван Павло II проголосив владику Чарнецького блаженним. У липні 2002 р. мощі блаженного священномученика Миколая Чарнецького були перенесені з Личаківського цвинтаря до монастирської церкви св. Йосафата у Львові, якою опікуються отці-редемптористи. Про нього див.: Роман Бахталовський. Апостол з’єднання наших часів. Львів 2001; Роман Бахталовський. Миколай Чарнецький ЧНІ: Єпископ-ісповідник. У 2-х тт. Йорктон 1980; Congregatio de Causis Sanctorum, прот. № 2256, т. 1, Roma, 2001, с. 53–126.(обратно) 414

Свідками свячень були брат митрополита Климентій Шептицький, крилошани Львівської митрополичої капітули отці Леонтій Куницький, Александр Ковальський, Роман Лободич, д-р Василь Лаба та дехто з домашніх священиків. Див.: Василь Лаба. 25 років єпископства первоієрарха Йосифа // Українські вісті 31.ХІІ.1964.

(обратно) 415

А1; В1: <предложенням>.

(обратно) 416

Про Антона Неманцевича див. прим. 37 і 40 до “Меморіялів” Йосифа Сліпого [у електронній версії — прим. 870, 875. — Прим. верстальника].

(обратно) 417

А1; В1: <і мене для Великої України>.

(обратно) 418

Лист опублікований у вид.: Сергійчук, с. 35–37.

(обратно) 419

Про повноваження, надані митрополитові Андрею Шептицькому Пієм X, див. прим. 162 вище [у електронній версії — прим. 301. — Прим. верстальника].

(обратно) 420

Бенедикт XV (Джакомо Паоло Джованні Баттіста делла К’єза, Giacomo Paolo Giovanni Battista della Chiesa, 1854–1922) — папа Римський у 1914–1922 pp. До обрання папою служив у папській дипломатичній службі, з 1907 — архиєпископ Болоньї, з 1914 — кардинал, у 1917 р. заснував Конгрегацію в справах Східної Церкви та Папський східний інститут у Римі, видав новий Кодекс канонічного права для Західної Церкви. У 1918 р. акредитував українську місію при Апостольському Престолі і визнав УНР, 20 лютого 1921 р. заснував Українську колегію в Римі при церкви свв. Сергія та Вакха, а 24 лютого 1921 р. потвердив повноваження митрополита Андрея Шептицького, надані папою Пієм X. Помер 22 січня 1922 р. Про нього див.: Ісидор Нагаєвський. Історія Римських Вселенських Архиєреїв, т. 3. Рим 1979, с. 259–303. Про потвердження повноважень митрополита Шептицького папою Бенедиктом XV див. також прим. 237 вище [у електронній версії — прим. 385. — Прим. верстальника].

(обратно) 421

Номінації, про які говорить тут Йосиф Сліпий, відбулися вже в 1950-х pp., коли він залишився єдиним діючим екзархом на всьому радянському просторі. Про них митрополит детально пише у своїх “Меморіялах” до пап Івана XIII та Павла VI. Див. с. 484–486 нижче [у електронній версії — розділ “Меморіяли митрополита Йосифа Сліпого до папи Івана XXIII і папи Павла VI”. — Прим. верстальника].

(обратно) 422

Юліян Дзерович (1871–1943) — священик, педагог, культурно-освітній діяч, меценат. Родом із с. Смільне Бродівського повіту, вивчав богослов’я у Львівському університеті (1889–1893), у 1894 р. висвячений на священика. Працював катехитом у гімназіях Бродів, Бережан, Стрия, Львова, згодом викладав катехитику у Львівському університеті 1913–1918, був професором у духовній семінарії та Боголовській академії (з 1930) у Львові, директором Української жіночої учительської семінарії, членом Львівської митрополичої консисторії. Працював у редакціях християнської преси, редагував релігійні часописи, очолював Товариство священиків ім. апостолів Петра і Павла. Написав низку наукових та публіцистичних праць з катехитики та педагогіки. Помер 8 квітня 1943 р. у Відні. Похований у Львові на Личаківському кладовищі в родинному гробівці. Похорон відправив сам Йосиф Сліпий в Успенській церкві.

(обратно) 423

Йоаким (Казимир Станіслав) Бадені (Joachim (Kazimierz Stanisław) Badeni, 1912–2010) — польський римо-католицький священик, домініканець. Син дипломата, народився в Брюсселі, вивчав право в Яґеллонському університеті. За рік перед початком Другої світової війни пережив глибоке релігійне навернення. Під час війни воював на різних фронтах. У 1943 р. потрапив до штабу генерала Сікорського в Англії, де зустрівся з о. Інокентієм Бохонським і під його впливом вступив до семінарії та домініканського новіціяту. У 1947 р. повернувся до Польщі, де закінчив богословські студії, в 1948 р. склав вічні обіти, а в 1950 р. був висвячений на священика. Працював академічним душпастирем у Познані (1957–1975), Вроцлаві (1975-1076) та Кракові (1976–1988), був духівником руху “Віднова у Святому Дусі”. Автор книжок на духовні теми, втішався надзвичайною популярністю серед молоді, мав містичні пережиття. Помер у Кракові 11 березня 2010 р. Див.: Autobiografia. Z ojcem Joachimem Badenim rozmawiają Artur Sporniak i Jan Strzałka. Kraków 2004.

(обратно) 424

Антоній Пельвецький (1897–1957) — парох Копичинець, декан Гусятинського д-ту, один з ініціяторів та активних діячів так званого “возз’єднання” греко-католиків з Православною Церквою. 20 лютого 1946 р. перейшов на православ’я і прийняв монаший постриг, а вже 24 лютого був висвячений на єпископа Станіславського і Коломийського. Після Львівського “собору” 1946 р. викорінював з богослужбової практики католицькі звичаї і латинські елементи. У жовтні 1954 р. зведений у сан архиєпископа. Після смерти єпископа Самбірського та Дрогобицького Михайла Мельника в жовтні 1955 р. тимчасово керував його єпархією. Помер раптово від серцевого нападу 3 лютого 1957 р. у Станіславі.

(обратно) 425

Михайло Мельник (1903–1955) — греко-католицький священик Перемиської єпархії. Родом із с. Суха Воля на Любачівщині, вчився у Перемиській духовній семінарії, у 1927–1931 pp. — в Інсбруку, де здобув докторат. У 1929 р. висвячений єпископом Коциловським на священика, з 1932 р. служив парохом церкви у с. Нижанковичі та викладав моральне богослов’я у Перемиській духовній семінарії. Згодом призначений протоєреєм та генеральним вікарієм для тієї частини Перемиської єпархії, яка відійшла до складу УРСР. Після приєднання західноукраїнських земель до УРСР дав згоду співпрацювати з радянською владою у справі прилучення греко-католиків до