Читати книгу - "Фенікс, Валерія Дражинська"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А ось на хворе тиснути не варто. Моя совість чиста. У тому, що винний покараний, я переконалася сама. У психлікарні, навіть американській, набагато гірше, ніж у нашій в'язниці. Я так думаю.
- Ігоре Сергійовичу, я зробила все, що змогла, - намагаюся говорити спокійно, але не витримую - зриваюся, - Переслідувати його і стрибати на шию я не буду. Він і так уже дивиться на мене як Гітлер на євреїв, - перебільшую, - Сам він уже не з'явиться. Як бачите, йому вистачило мене на раз. Я закінчилася та виходжу із ваших дорослих ігор.
- А коли Дроздов усе дізнається, як будеш відмазуватися? - слух ріже слово "коли", а не "якщо".
Розуміти в голові це одна справа, а ось у котре чути збоку очевидне, висловлене в слух, зовсім інша. Я навіть зараз боюся уявити нашу майбутню "розмову".
- Навіщо відмазуватися? Я розповім йому правду.
- Зовсім охрініла? - весело дивується Фрезов.
- Вам то яка різниця?! Марат і так знає, що ви шукаєте його брата.
- За тебе хвилююся, дурепо!
- Марат розумна людина і за невдалу спробу з добровільною капітуляцією навряд чи мене вб'є або затіє війну світів.
Просто пошле, - "з кам'яним виразом обличчя" додаю про себе.
- А як же довести справу до кінця та помститися за вбивство сестри?
- Вміти прощати дано лише сильним, а підло мстити вміють усі! - пафосно цитую дуже розумний чийсь, десь почутий або прочитаний мною, вислів і кладу слухавку.
Залишок дня валяюся на ліжку, дивлячись у стелю. Страждати красиво, поїдаючи морозиво та дивлячись мелодрами або напиватися з подружками, не моє. У понеділок іду на навчання, після нього робота. За іронією долі потрібно їхати до будинку Марата й усувати нестиковки, що виникли в затвердженому проекті. Кілька годин блукаємо з Сергієм будинком, вирішуючи проблеми з виконробом.
Не витримую та, вибачившись, іду до озера. У сутінках воно має ще більш вражаючий вигляд. Скидаю босоніжки та, сідаючи на дерев'яний поміст, опускаю ноги в прохолодну воду. З очей нарешті котяться сльози, що приносять полегшення. Згадую його чарівність, самовпевненість, ніжність, приємну напористість, а потім жорстокість, байдужість, дику пристрасть, байдужість. Лише тут, біля цього озера Марат був зі мною справжнім. Сміявся навіть! Незважаючи ні на що, хочу його назад і назавжди, з усіма заморочками.
- Ава!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фенікс, Валерія Дражинська», після закриття браузера.