Читати книгу - "Мій випадковий чоловік, Інна Романова"

Женя Климова 

Тато успішно справлявся з хворобою, Слава Богу.

Коли вони прилетіли з Німеччини я все-таки приїхала до них сама, без Кості, так як хотіла провести час виключно з рідними людьми.

Зараз же, мама наполягала на знайомстві з хлопцем її дорогої донечки, тато теж дуже хотів побачити Костю.

Ми зібрали сумку, сіли в поїзд і поїхали назустріч черговим пригодам.

Я не сказала рідним, що вийшла заміж, просто не змогла... Але завтра обов'язково сповіщу батьків про зміну статусу.

- Жень, ти знову нервуєш, ще більше, ніж при знайомстві з моїми батьками, розслабся, все буде добре! До моїх же звикла, ось і я до твоїх теж зможу.

- Ти не розумієш, це буде шок для них. Мама буде кричати, а татові нервувати не можна.

- Ну давай не будемо розповідати, просто скажемо, що зустрічаємося і все.

- Обманювати ж теж не хочеться, - у мене було подвійне відчуття - з одного боку, я вважала правильним розповісти про свій шлюб, а з іншого - боялася реакції. І це всього лише на один рік...

- Дружино, вирішуй. Як скажеш, так і зробимо! - хлопець мене обняв, заспокоюючи і наповнюючи теплом.

Вдома нас чекали з хлібом і сіллю, звичайно, адже дочка вперше привела нареченого!

- Мамо, тату, це - Костя. А це мої брати, - тицьнула на своїх малих, які кружляли навколо, як комахи.

- Який ти високий, це Женька підстрибує, щоб тебе поцілувати? - тонко підмітив один з моїх братиків.

- Я нахиляюся, куди їй дострибнути, мала зовсім, - сміючись відповів Костя.

- Ти добрий. Я б не нахилявся. Якщо не дістає - її проблеми! - велично додав меншенький.

- Може так і буду робити, - підморгнув мій чоловік.

Всі засміялися, мама, правда, трохи нервово, але то таке.

- Костіку, а ти на 5 курсі вчишся, правильно? - мама задавала питання за питанням, справжній допит влаштувала.

- Цілком правильно, - чоловік мій відповідав з повним ентузіазмом, як на співбесіді в компанію мрії.

- А чим збираєшся зайнятися після випускного? - це вже мій тато вирішив виконати методику перехресного допиту, для більшої ефективності.

- Я планую відкрити свою фірму, практично, вже відкрив, але є деякі нюанси, - серйозно відповів хлопець.

Ми повечеряли, тато і мама багато розповідали про операцію і відновлення, ми ділилися труднощами навчання, малі - як важко вчиться в школі, ще й мама зі своєю англійською.

Загалом, було весело, і так по-рідному затишно. Як же я скучила за родиною!

- Жень, я вам постелила в твоїй кімнаті, - заявила мама, коли було вже за північ.

Взагалі-то в мою кімнату вже успішно переїхав брат, але коли я поверталася, його назад переселяли до молодшого.

У нас трикімнатна квартира, тому розгулятися особливо ніде, але не настільки ж, щоб спати в одному ліжку!

- Ма, ти що? 

- Ой, я ж не маленька. До того ж, ви обмовилися. Живете разом, так? – мама прямо подивилася на мене і так строго, але без докору.

- Так, - була змушена зізнатися. Коли це ми опростоволосилися, начебто фільтрували все.

- Костя про смачні сніданки в твоєму виконанні розповідав. Ех, молодь, зовсім шифруватися не вмієте. Гаразд, один раз ти могла йому там приготувати і принести, або ще щось можна нафантазувати, але не кожен же день ти до нього вранці в гості ходиш? Жень, я чесно не проти, все розумію, ви тільки використовуйте контрацепцію!

На цьому слові увійшли тато з Костею... І обидва на мене подивилися диким поглядом...

- Гаразд, діти, лягайте, а ми з татом пішли. На добраніч! - мама взяла під руку тата і швиденько його виволокла з кімнати.

- Жеееень! - здивовано поглянув мій дорогий чоловік. - Ти що, розповіла, що ми одружилися?

- Та тихо ти! - я в одну мить підлетіла до нього і закрила рот долонею. - Ти коли про сніданки розповідав, як думаєш, це нікого не здивувало? Як це я їх, живучи в гуртожитку, могла тобі щодня подавати, а? - я наступала на нього сильніше і сильніше.

Напевно, з боку виглядало комічно, я - на 30 см нижча і на 30 кг легша наїжджаю на громилу, а він намагається знайти шляхи відступу.

- Так ... Необачно з мого боку, - він знизав плечима.

- Уже що є, то є. Спати давай.

- А де моя ліжко? - Костя почав озиратися по сторонах у пошуках персонального місця для сну.

- Згадуємо перші дні спільного життя, дорогоцінний мій, - я пальцем тицьнула на одне ліжко і дві подушки на ній.

- Що разом? - і такий переляк був у нього на обличчі, мені аж смішно стал ... - Чого ти смієшся? Як це ми спати разом будемо?

- З закритими очима, - відповіла на очевидне запитання. - Просто пам'ятай, що через двері від нас мої батьки і тобі відразу стане легше.

- Надіюсь це допоможе.

Спалося мені погано.