Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Пливе човен - води повен, Олег Говда 📚 - Українською

Читати книгу - "Пливе човен - води повен, Олег Говда"

131
0
26.04.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пливе човен - води повен" автора Олег Говда. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 111
Перейти на сторінку:

— Та ж загинув ти! — скрикнув дозорець! — Уже тиждень минув, як за спомин душі чашу пили!

— Оце круто кермо заклали, — пробурмотів Тіпун. — Так і байдак перекинути недовго, тіпун мені на язик.

Полупуд помовчав трохи, обдумуючи несподівану звістку.

— Гм... І хто ж напоумив товариство мене поховати?

— Так гонець із Умані до кошового прискакав. Він звістку про розорення татарами Свиридового Кута і привіз. Казав, тільки згарище від села залишилося. А ж ми знаємо, що ти там після походу рани заліковував, а потім і зимувати залишився. Курінний подейкував, що знайшов ти собі в селі молодицю і осісти збирався. Брехали, чи як?

Василь знову смикнув вус.

— І правда, і не зовсім... Довго розповідати. Колись нагадаєш мені в шинку... Якщо жбан пива поставиш.

— Домовилися, — потер долоні, наперед смакуючи цікаву історію, Іван Грач. — А що пом'янули живого, то не біда — тепер утричі довше жити будеш.

— Коли до кого Стара з косою прийде, про те лише Господу відомо. Але, після нападу на Свиридів Кут зі мною ще багато чого трапилося. І якби не цей хлопець, — Полупуд не полінувався, вказав на мене, — може і згодився б заупокійний молебень. Так то... Не дарма я його Ангелом прозвав. Ну, та нехай, годі язиком мести... Клич хлопців, приймайте байдак. Вантаж на ньому знатний. Товариству сподобається. А мені до кошового спішно. Справа важлива... Човен даси, чи гать потаємну проклали? Змінилося все за рік, нічого не впізнаю.

   — Плавні, як діти, — погодився дозорець. — Рік-два не бачив, і не впізнати. Може, власні, а може — підмінили.

— Аби дружина признавала, решта якось буде... тіпун мені на язик, — зареготав керманич.

Дивно, але Тіпун поводився не як злочинець, доставлений на суд, ба навіть на ешафот, а немов з далекої дороги додому повернувся. Привільно та весело. Геть, як Полупуд. І оскільки пояснення цьому я не міг знайти, вирішив керманича з очей не спускати. Принаймні, поки його не приймуть інші козаки, або сам не зрозумію в чому заковика.

І ще одне... Припустимо, Тіпун, з його ж слів, усе життя на Дніпрі провів і знає річку, як власне подвір’я, але тут не головне русло і навіть не притока. Як він зумів по всіх цих таємних протоках знайти дорогу аж до самої Січі? Сумніваюся, що це відомо кожному харцизові та розбійнику. Особливо з тих, які зброю бусурманам возять! Будь щось подібне можливо, козацьку фортецю давно б уже турки чи татари знищили! Бо ж Січ їм, як кістка в горлі, поперек стоїть.

Так що і цьому теж не завадило б знайти розумне пояснення. Навіть дивно, що Полупуд не звернув уваги. Ну, та нічого, моя параноя не дрімає і її недовір'я на обох вистачить.

— Човен дамо… — відповів дозорець, після того як насміявся досхочу. — Підводь байдак он до тих верб і стрибай на дерево. Як злізеш на розчоху, побачиш. Потім пливи просто перед себе, куди ніс наставлено. Далі — за віхами слідкуй. На жердинах снопи прив'язано. Коло тих, що з житом — направо завертай. З гречкою — теж направо, а от біля тих, що з горохом — там наліво. Разів зо шість повернеш, то вже побачиш. Або тебе помітять... Повз острів не проскочиш.

Після заклав пальці до рота і двічі свиснув. Але і на тому не обмежився, а ще постукав руків'ям ножа по стовбуру дуба. І в той же час з десяток козаків з’явилося по обох бортах, немов з-під води виринули. Втім, саме так і було. Бо усі, як мундштуки, тримали в зубах довгі очеретини.

— Хлопці, з веслярами не приятелюйте, поки рада старшин не вирішить, що з ними робити! — попередив запорожців Полупуд. — Я їх як розбійників полонив. Щоб кров проливали, того не бачив, брехати не стану. Але на отамані їхньому клеймо Каїнове навіки випалено. Бо то не хто інший, а Семен Крук.

— То ти і з Круком зустрівся? — знову озвався Іван Грач. — Ти ба... Виходить, ще один мрець воскрес! Василю, Христом Богом заклинаю, не розповідай нікому своєї історії, доки я не змінився. Мені лише до заходу тут кувати залишилося. А за це я тобі не жбан пива, а кварту горілки виставлю. Домовилися?

— Добре... — знизав плечима Полупуд. — Як поговорю з Сірком, піду в курінь. Там і знайдеш мене, якщо не передумаєш розщедритися. Ну, що, Петре, поплавали та й досить, полізли на вербу?

І тут я помітив, як напружився Тіпун. Керманич явно хотів щось сказати, але не наважувався. Гм? Я ж сам вирішив очей з нього не зводити.

— Василю, а давай Тіпуна відразу з собою візьмемо. Адже він теж до курінного поспішає. Та й розповісти... — погладив по пазусі, де висів на мотузці таємничий ключ, — йому є про що. На додачу до наших слів. Все одно, за ним відразу пошлють, як тільки ти про знахідку заговориш.

Тіпун швидко опустив очі, але я встиг помітити, що напруга з погляду керманича зникла. Та й підхопився він з лави надто поквапливо. Немов тільки цього і хотів? Ох, непростий ти розбійник... Ну, нічого. Я на сторожі.

Полупуд лише кивнув. Мовляв, згода. Нехай. Встав на борт, потужно відштовхнувся, аж дошки скрипнули, і стрибнув на вербу, яка прийняла його з радісним тріском гілляччя. У мене вийшло ще гірше. А звідки взяти навик десантуватися на дерево? Добре, віти у верб гнучкі, пружні, а не гострі і тверді — інакше без пошкодження не обійшлося б. А ось Тіпун, незважаючи на поранену руку, виконав усе спритно, наче мавпа. Стрибнув, завис на гілці, хитнувся разок і вже стоїть внизу. Як на ескалаторі з'їхав. І поки ми з Василем озиралися та обтрушувати, сів у пришвартований човен з таким виглядом, ніби казна скільки нас тут чекає. Що ж, народжений повзати... альбатросом не стане.

1 ... 27 28 29 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пливе човен - води повен, Олег Говда», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пливе човен - води повен, Олег Говда"