Читати книгу - "Минувші Дні, Вітольд Розенвальд"

Вадим зробив серйозне лице і хитав головою. Не знаю чи робив він це на згоду з моїми словами чи в такт музики, але дивився на мене уважно. 

– П’яте це звичайно запроси її до танцю, а шосте – саме головне. Шосте, що ти повинен робити, так це говорити виключно щиро, завжди. Завжди будь відвертим і ніколи в таких ситуаціях не бреши! 

– Дякую Міша, я все запам’ятав, – відказав Вадим. – А в мене точно все вийде? 

– Вийде точно, а дасть Господь, то ще поцілуєшся з нею сьогодні! – я хихикнув. 

Настала черга нового тосту, його казала Настя: 

– Вип’ємо за щасливе життя та світле майбутнє! – всі цокнулись стаканчиками та випили все до дна, не залишивши в них навіть краплі горілки. 

Ми веселились. Говорили. Жартували. І от, випивки залишилося ще на один тост, на більше не залишиться. Наливши всім, я підскочив з лавки взявши стаканчика й промовив: 

– Давайте вип’ємо за любов та щире кохання, щоб у кожного в житті була людина, яку будеш любити всім своїм серцем! За любов! – ми підняли стаканчики догори, а дівчата голосно закричали, та так сильно, що на нас звернули увагу ледь не всі інші, хто також прийшли сюди розслабитися. 

Закінчивши, ми прибрали після себе, розпихавши сміття по смітниках і веселі пішли на дискотеку. Там було не так, як в сучасності, але для свого часу все було навіть дуже не погано. Танцювали в самому центрі, один біля одного й просто веселилися. Світломузика прорізала темінь усіма фарбами веселки, освітлюючи весь люд, який прийшов. Всі, окрім мене, підспівували під час кожної ввімкненої пісні. Здавалося, я єдиний хто просто танцював мовчки двигаючись в такт. Великі чорні колонки просто розривалися від гучності музики. Діджея здавалося качає сильніше за всіх. Він пританцьовував та також підспівував, але чути його звичайно не було. І от, настає момент, коли хлопці починають звати дівчат на повільний танець. Всі швидко знайшли один одному пару. Навіть Вадим, який мабуть дотримувався всіх моїх порад, або хоча б декількох, зміг добитися згоди Олі потанцювати разом. До тих двох, йшов Гурген, який виглядав напрочуд добре. Наче з ним нічого за минулі дні не траплялося. Ні синців, ні зламаного носу. Як це так? Я ж його наче добряче відгамселив, а він на вигляд, як новенький. Ми пересіклися поглядами. Я похитав головою, через що він щось буркнув собі під носа і почав йти у зворотному напрямку розпихуючи всі пари перед собою. Дівчата танцювали з хлопцями з інших ланок, але не Віка. Віка танцювала з Богданом. Це чомусь пробило мене на сміх. Льоша танцював з Оленою Володимирівною. Настя танцювала з якимось хлопцем. Його лиця я не бачив, так як він стояв до мене спиною. Тай взагалі, вони скидалися на сірі плями, які хаотично рухаються в просторі. Не хватало серед всіх лише одної людини. Аліни. Я її ніде не бачив. Дивився навколо себе, але всюди стояли чужі мені люди. Перевів очі на лавки і побачив її. Вона сиділа опустивши очі додолу підпираючи голову руками. Та Аліна, яка постійно сміялася і жартувала. Та Аліна, яка з усіма танцювала та кричала гучніше всіх під час тостів. А зараз вона була дуже засмучена і самотня. Це було не схоже на неї геть. А можливо це все через те, що я її погано знаю і вона не така, як мені задавалося весь час?  

Я підійшов до неї і сказав: 

– Запрошую вас міледі на повільний танець!  

Вона підняла на мене очі. 

– На… Танець? Мене? – перепитала вона в мене. ЇЇ очі блищали чи то від сліз, чи то мені так просто здалося. 

– Саме так! – я взяв її на руки і поніс її до самого центру. Поставив її на підлогу. Ми дивилися один на одного. Я міцно взяв її однією рукою за талію, а іншою – за її маленьку ручку. 

Ми танцювали та кружляли. Може ми й не були ідеальними танцюристами, але відчували рухи так, як ніхто інший. Заплющивши очі я на мить перенісся в одну з казок. Де принц посеред балу бере свою принцесу і танцює краще всіх!  

– Ти сьогодні неймовірно виглядаєш! Цілий вечір не можу відірвати від тебе очей! – крикнув я їй на вухо. 

– Міша, – сказала вона мені проводячи рукою по спині. Вона поклала мені голову на груди і міцно притулилася. – Мені дуже приємно таке чути… Особливо від тебе. 

– Чому ти сиділа там сама така самотня? 

– Не можу тобі розказати, бо ти мене почнеш вважати дивною, не такою як… як всі. 

– Ну слухай, я вже багато речей в цьому світі не вважаю дивними. 

– Наприклад? – Алінка підняла на мене очі. 

– Наприклад уяви собі на хвилинку, що я – з майбутнього! Так, це дивно звучить, але це так і є! Знаєш, – продовжив я, – коли я прокинувся, я подумав що знімаюся в якомусь фільмі, а вже потім, коли зрозумів що це не так, то думав що мене тут і вб’ють. І це після того, як випив з другом закарпатського чаю. 

Вона посміхнулася. 

– Ох ти й п’яни-и-и-и-чка… Більше так не пий, як сьогодні. Цікава історія, але я поки не можу тобі розповісти, що сталося в мене. Можливо колись… 

Ми подивилися один на одного. Я лагідно доторкнувся долонею до її щоки. Аліна покрасніла і дивилася прямо в мої очі. Я повільно нахилився щоб її поцілувати. Легенько обхвативши мою шию, вона почала наближатися лицем до мене. Наші губи майже зійшлися в гарячому поцілунку і… вона відхилилася від мене.