Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Альдо Толліні

У XVI ст. присутність європейців у Азії була неабиякою новиною. У цей час стрімко розвивається Індія, і за сприяння мусульманських завойовників із Центральної Азії там формується імперія Великих Моголів. У Китаї династія Мін зміцнює економіку. Водночас через політичну роздробленість спершу Японія є найвідкритішою серед країн Сходу для контакту з Європою. Однак наприкінці століття вона закривається від інших і починає утискати християн.

Індія в XVI столітті: народження імперії Великих Моголів

Делі

На початку XVI ст. Індійський субконтинент є територією, роздробленою на незалежні держави — мусульманські та індуїстські. Історія цього століття, хоч і дуже складна, демонструє виникнення й розширення перших за рахунок останніх, які поступово зазнають поразок і повністю занепадуть.

Розташований у північній частині Індії Делійський султанат мав тривалу історію, яка розпочалася у XIII ст., коли мамелюки, турки-мусульмани, завоювали територію від північної Індії до Бенгалії. Перебуваючи під владою інших династій, Делійський султанат поширювався до південної Індії, аж поки в 1347 р. південні провінції не проголосили незалежність, утворивши Бахманійський султанат. Однак індуїстська імперія Віджаянагара, що домінувала на півдні Індії, зупинила подальше просування мусульман.

Делійський султанат, де зародилася надзвичайно цінна змішана культура, існував аж до 1526 р., коли нащадок Тамерлана (1336—1405) і Чингісхана (1167—1227) Захіреддін Мухаммед Бабур (1483—1530) завоював його, створив нову мусульманську державу і став першим імператором династії Великих Моголів (чия назва нагадує про давніх монголів, а за фактом — турків). Спершу Бабур завоював Узбекистан, потім з Афганістану рушив до Індії. У 1526 р. він виграв битву біля Паніпата і став володарем Індії та Агри.

Мусульманська імперія Великих Моголів поступово розширювала свої території на південь, поки не завоювала всю країну, крім деяких південних регіонів і території, де зараз розташований Афганістан. Навіть будучи значно меншою за розмірами, по суті, вона існувала аж до прибуття англійців на початку XVIII ст. Період максимального розквіту й розширення територій припав на правління імператора Акбара І Великого, котрий завершив завоювання Бенгалії і підкорив західний регіон Індії Гуджарат біля Аравійського моря, тим самим створивши величезну за розмірами імперію. Влада Акбара характеризувалася розквітом культури, чому сприяв він сам як людина з різноманітними інтересами та меценат.

Індуси і мусульмани на Індійському плоскогір’ї

На півдні Індійський субконтиненту розташовувалася індуська імперія Віджаянагара (від назви однойменної столиці), яка простягалася на Індійському плоскогір’ї або плато Декан. Імперія була заснована в 1336 р. і поступово розширилася на весь південь Індії. Вона існувала до 1646 р. За короткого правління Крішнадеварая Тулуви, котрий був не лише талановитим керівником, а й здібним воєначальником, імперія Віджаянагара пережила період розквіту після тривалої кризи. Його перемоги над традиційними ворогами — мусульманським султанатом і народами з Гаджапаті в окрузі Орісса — посилили його позицію в регіоні й дали змогу суттєво розширити території, які після його смерті охоплювали всю південну Індію. Крішнадеварая Тулува був також покровителем культури й мистецтв: у його імперії писали твори мовою телугу та будували розкішні храми, якими у південній Індії можна милуватися і досі. Його спадкоємці не були такими видатними діячами, і поступово імперія почала занепадати.

Імперія

Віджаянагара

На північ від цієї імперії, у центральній частині плоскогір’я, розташовувалися п’ять мусульманських султанатів Декану: Голконда, Бідар, Берар, Біджапур та Ахмеднагар. Вони були незалежними, адже наприкінці XV і на початку XVI ст. Бахманійський султанат занепав і розпався. У 1510 р. Біджапур боровся проти португальців за владу над містом Гоа, яке втратив назавжди і яке європейці зробили важливою базою для міжазіатської торгівлі.

Конфлікти

і новий баланс сил

Імперію Віджаянагара європейці також не залишають без уваги. У 1523 р. на південно-східному узбережжі Бенгальської затоки, на Коромандельському березі, португальці захопили Майлапор, який потім назвали Мадрас. Вони побудували торговельний порт і заснували віце-королівство Сан-Томе де Меліапоре. Тут вони залишалися до 1749 р.

Ці п’ять мусульманських султанатів, як правило, об’єд­нувалися разом проти імперії Віджаянагара зокрема з релігійних мотивів. Однак, попри певну близькість між індусами та мусульманами, постійне політичне й релігійне суперництво перешкоджало такому важливому культурному обміну. У 1565 р. у битві біля Талікота мусульманам удалося перемогти Віджаянагару, попри чисельну перевагу індусів, хоча їх самих зрадили окремі воєначальники-мусульмани.

Після цієї перемоги раджі Віджаянагарської імперії Рамараї Аравіду (1542—1565) відтяли голову, а мусульмани, що хлинули до столиці держави, пограбували її та залишили занедбаною. Ця битва суттєво вплинула на майбутнє південно-центральної Індії, адже саме відтоді розпочався занепад імперії.

На території сучасного штату Орісса, на східному узбережжі Індії, розташовувалося королівство Гаджапаті, яке було засноване у 1434 р. і мало найбільшу територію у XV ст. Мусульмани захопили його лише за три роки після падіння Віджаянагари.

Китай за правління династії Мін

Протягом усього XVI ст. у Китаї правила династія Мін, яка отримала владу ще в 1368 р. після народного повстання, що спричинило падіння династії Юань, нащадків хана Хубілая (1215—1294), онука Чингісхана — засновника Монгольської імперії.

Правління династії Мін ознаменувалося миром, розквітом культури та економіко-політичним прогресом. Також це період міцних відносин з іноземними державами, з якими китайська імперія підтримувала вигідні торговельні зв’язки.

Заможність

і розквіт

Чисельність населення зросла вдвічі, зокрема завдяки розширенню території, придатної для вирощування культур. Незважаючи на розвиток