Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

Абсолютна

влада

Одним із найцікавіших процесів цього періоду є формування нового класу джентрі (шеньші), що означало «вчений сановник», тобто верстви бюрократів, котрі отримували державну посаду шляхом складання державних екзаменів. Шеньші походили із сільської місцевості, де керували земельними володіннями.

Влада правителів династії Мін була абсолютною і дуже централізованою. Щонайменшу спробу запровадити автономію на місцях швидко придушували. Однак ця абсолютна влада була обмеженою через постійне втручання євнухів у державні справи. Більше того, коли імператор був зовсім малим, фактично саме євнухи керували державою.

Китай та його відносини з іншими державами

У XV ст. китайські кораблі плавали до берегів Африки та країн Близького Сходу, і кульмінацією серед цих подорожей були плавання Чжен Хе (1371—1433). Завершення китайцями великих морських експедицій також ознаменувало початок занепаду імперії Мін, активністю піратства з боку японсько-китайських корсарів та прибуття європейських флотів у води Східної Азії.

Алтин-хан

За межами країни династії Мін довелося стикнутися із загрозою вторгнення північних степових племен. Тиск із боку монгольських народів став украй небезпечним, особливо тоді, коли монгольському племені ойратів удалося розбити китайські війська і захопити імператора. Відтоді й надалі політика Китаю була насамперед спрямована на стримування народів, що тиснули на північний кордон.

Становище стало особливо небезпечним, коли в 1550 р. ватажок монголів Алтин-хан (1507—1582), котрий роками вторгався на китайську територію, разом зі своїми військами зумів дійти до Пекіна і пограбувати передмістя, тим самим викривши слабкість китайського уряду. У 1571 р. врешті-решт було підписано мирний договір, згідно з яким Алтин-хан припинив напади в обмін на спеціальні права у торгівлі. Щойно вони вирішили проблему з монголами, як з’явилася схожа загроза, і цього разу від племені маньчжурів.

Вторгнення японців до Кореї між 1595—1598 рр. і допомога, яку Китай надав вірній йому державі, що справно сплачувала податки, призвели до катастрофічних наслідків для імперських фінансів і знесилили китайський уряд.

Ще однією загрозою, вже з-за південного кордону імперії, були китайсько-японські пірати на прізвисько вокоу, котрі здійснювали незаконну торгівлю в морях між Південним Китаєм, Японією та Корейським півостровом, поступово поширюючи свою діяльність і на країни Південно-Східної Азії.

У першій половині XVI ст. вокоу захопили південнокитайське узбережжя, і це тривало поки генерал Ці Цзігуань (1528—1588) не переміг їх і не навів лад у морях південного Китаю.

1517 р.:

Андраде приплив

до Гуанчжоу

У той самий час до Китаю припливли португальці: у 1517 р. вісім кораблів під командуванням Фернандо де Андраде висадилися на березі Гуанчжоу. Португальці ніколи не заїжджали вглиб Китаю, не без труднощів обмежуючись торговельною базою в Макао. Макао став осередком, де португальці вели насичену торгівлю з різними країнами Азії, а особливо — з південною Японією. Однак, мабуть, найтриваліший вплив забезпечили не купці, а католицькі місіонери. Алессандро Валіньяно (1539—1606 ) приплив до Макао в 1578 р. й отримав дозвіл на проведення місіонерської діяльності. За ним приїхали Мікеле Руджері (1543—1607) — перший європейський китаєзнавець, Маттео Річчі (1552—1610), який приплив до берегів Макао у 1582 р. і в 1601 р. отримав дозвіл на постійне проживання у столиці. Тут, завдяки його освіченості й здатності вивчити китайську мову та культуру, він завоював повагу китайців, і ті вважали його вченим нарівні із собою. Річчі не лише поширював християнську віру, а й ознайомлював китайців із культурою гуманізму і наукою Європи в добу Відродження.

Японія в XVI столітті

У XVI ст. Японія переживала період нестабільності й оновлення, під час якого вона змінила свою політичну та соціальну структуру і набула форми, що зберігатиметься аж до середини ХІХ ст. Однак Чинквеченто було періодом великого культурного розвитку, коли розцвіли найтиповіші для японської чуттєвості традиційні мистецтва, насамперед література, а серед релігій — дзен-буддизм.

Із 1338 р., коли полководець Асікаґа Такаудзі (1305—1358) позбавив трону імператора Ґо-Дайґо, посадив свого протеже на престол і назвався сьогуном, клан Асікаґа почав контролювати центральний уряд, залишивши імператору тільки формальну владу над країною. Однак у XVI ст. могутність Асікаґа суттєво зменшилась і не поширювалася за межі столиці Кіото. Війна Онін, що тривала десять років, починаючи з 1467 р., не лише зруйнувала більшу частину столиці, а й підірвала владу клана Асікаґа, викривши його крихкість. Водночас вона також продемонструвала могутність місцевих феодалів, котрі бажали скористатися слабкістю сьогунату і таким чином збільшити свої володіння. Війна Онін, зокрема, ознаменувала кінець середньовічної культури й соціального устрою та проклала шлях до формування жорсткішої централізованої і стабільної держави під суворим контролем клану Токуґава, який, однак, здобув владу лише після тривалої і кривавої боротьби між ворогуючими кланами.

Війна Онін

За правління клану Асікаґа при дворі сьогуна розвивалося високе мистецтво, покровителями яких виступали самі сьогуни. Ці люди мали почуття прекрасного, захоплювалися мистецтвом та дзен, оточували себе митцями й учителями і присвячували життя мистецтву не менше, ніж служінню державі. На особливу увагу заслуговує третій сьогун цього клану на ім’я Йосіміцу (1358—1408), котрий сприяв розвитку культури Кітаяма (від назви північного району столиці, де вона розквітла). Тут він звелів побудувати знаменитий «Золотий храм» Кінкакудзі. Крім будівництва храму, Йосіміцу також був покровителем мистецтв, а особливо театру Но, поезії та живопису, натхненням для яких були китайські картини часів династії Південна Сун. У цей період відносини з Китаєм досягають розквіту, і багато творів мистецтва потрапляють до Японії з материка. Китайські твори істотно вплинули на розвиток японського мистецтва, і були для японців зразком, а не об’єктом для сліпого наслідування.

Культура

Кітаяма