Читати книгу - "Історія європейської цивілізації. Епоха Відродження. Історія. Філософія. Наука і техніка, Умберто Еко"

За сприяння восьмого сьоґуна Йосімаса (1435—1490) розквітла культура Хігасіяма, центр якої розміщувався у східній частині столиці. Тут Йосімаса, намагаючись перевершити пращура, звелів побудувати «Срібний павільйон», або Ґінкакудзі, де проводили «чайну церемонію» і збиралися найвидатніші митці тієї епохи.

Прибуття європейців

Новий ступінь у торгівлі

У цей критичний момент вперше до японських берегів припливають європейці: у 1542 р. (або 1543 р.) шторм відкинув португальській корабель на острів Танеґасіма, розташований на південь від Кюсю. Відтоді європейці (а особливо португальці, котрі мали торговельну базу в Макао) розпочали торгівлю з Японією, що тривала аж до початку наступного століття. Присутність європейців на японській землі мала певні наслідки. З одного боку, було зроблено акцент на важливості торгівлі задля зміцнення економіки. Також і правителі, і місцеві пани сприяли міжазіатській торгівлі з метою збагачення та посилення власної могутності. Оскільки португальські кораблі з Китаю припливали й зупинялися у південних портах островів Кюсю, Сацума (зараз Каґосіма), Бунго (зараз Оїта), Амакуса, Хірадо, а пізніше насамперед у Нагасакі, саме місцеві даймьо (магнати) отримували від цього найбільший прибуток. Коли ближче до кінця століття країна нарешті буде єдиною, першим завданням нових лідерів було або збереження торговельної монополії за собою, або просто запобігання її формуванню.

Іншим наслідком була поява вогнепальної зброї, котра спричинила революцію в тактиці як нападу, так і захисту. Через необхідність захищатися від нового типу зброї у стратегічних пунктах держави почали будувати великі палаци. Та й під час жорстоких війн використання вогнепальної зброї відіграло далеко не останню роль у японській історії.

Католицькі

місії

Слідом за європейськими торговцями до Японії прибули християнські місіонери. У 1549 р. Франциск Ксав’єр (1506—1552?) висадився в Кагосімі разом з Анджіро, японцем, котрого він зустрів у малайзійському місті Малакка і якого сердечно прийняв до своєї компанії. Відтоді почалося проповідування християнства, яке було зосереджене на острові Кюсю та навколо столиці і спершу мало дуже позитивні результати. На початку успіхам християнства сприяли самі місцеві даймьо, однак пізніше об’єднувачі країни побачили в іноземній релігії загрозу для власної, поки що крихкої, влади. Одразу почалися переслідування, які завершилися повним викоріненням християнства і закриттям для іноземців усієї держави, за винятком острова Дедзіма біля Нагасакі, де голландці могли вести торгівлю — хоч і дуже обмежену — аж до початку сучасної епохи.

Із культурного погляду зустріч із європейцями, а особливо з португальцями та італійцями під час так званого століття християнства (середина XVI — середина XVII ст.), можна розглядати як втрачену можливість. Японці вбачали в жителях Заходу загрозу для власної держави — сусідні Філіппіни вже були колонією — і навідріз відмовилися поглиблювати культурні відносини. Зображення європейцями японського суспільства, за окремими винятками, також було сповнене упередженнями та зверхнім ставленням до жителів Сходу, що аж ніяк не сприяло гармонічним відносинам між державами.

Об’єднання Японії

Знищення

буддійських

монахів

У 1568 р. перший етап боротьби за об’єднання Японії виграв Ода Нобунаґа (1534—1582) з Кіото. Перший серед «трьох об’єднувачів» і володар провінції Оварі в центральній Японії, після низки успішних битв, він із власним військом із тріумфом увійшов до столиці і призначив сьогуном Асікаґу Йосіакі, тим самим примусивши останнього заприсягтися, що всі політичні рішення прийматиме Нобунаґа. Шлях до об’єднання країни на чолі з одним єдиним лідером був відкритим. Також Нобунаґа знищив буддійських монахів і ліквідував великі монастирі, які фактично стали центрами незалежної влади. У 1573 р. він захопив сьогуна Йосіакі з Кіото і став володарем офіційно, тим самим припинивши тривале панування клану Асікаґа. У 1582 р. ця невпинна жага до влади над усією країною перервалася, коли Нобунаґу вбив власний генерал. Перед смертю Нобунаґа зробив спадкоємцем молодого племінника і створив раду з чотирьох великих васалів, котрі також були наставниками для юного володаря. Серед них був видатний генерал на ім’я Тойотомі Хідейосі (1536—1598), який прославився за свої здібності на полі бою й незабаром зумів позбутися своїх суперників і сам стати справжнім спадкоємцем Нобунаґи та завершити його справу. У 1585 р. Хідейосі був готовий продовжити кампанію з того місця, де її було перервано; у 1590 р. після тривалих битв проти могутніх даймьо, після підкорення Кюсю і перемоги у битві проти Ходжо в Одаварі, Японію нарешті було об’єднано. Не маючи благородного походження, Хідейосі не міг отримати розрахований лише на аристократів титул сьогуна, і взяв собі титул кампаку, тобто «регента».

У 1590 р., одразу після підкорення всієї країни, Хідейосі видав акт із трьома пунктами, за якими соціальний устрій було структуровано на чотири верстви: найвищими були буші, або самураї, котрі керують країною; потім селяни, що забезпечують харчами все населення; за ними — ремісники, а в самому кінці — купці, яких зневажали за те, що вони збагатіли, нічого не виробляючи. Ця структура з ші (самураями), но (фермерами), ко (ремісниками) і шо (купцями) існувала аж до середини ХІХ ст.

Маючи на меті завоювати Китай (караїрі), Хідейосі здійснив два походи на Корею — ворота до Китаю. У 1592 р. японська армія висадилася на півострові й вступила в марну боротьбу проти китайського та корейського війська. У 1597—1598 рр. Хідейосі розпочав другий похід, але його смерть поклала край цій ризикованій та безуспішній пригоді.

Див. також: Дослідження та відкриття, с. 52;

Європейці на Сході, с. 64;

Шляхи на суходолі та на морі, с. 236

Вітторіо Х. Беоніо Брок’єрі