Читати книгу - "Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва"

Я ніби з води виринаю. Збираюся і з силою відштовхую Топольського. Зістрибую з крісла, хапаю свій рюкзак і вилітаю на сходи. Пролітаю хол і передпокій, кидаюся до дверей, аж тут вони розчиняються переді мною, і я врізаюся в чиюсь потужну грудну клітку.

— Вибачте, — бурмочу, намагаючись вивільнитися, але плечі ніби затискають сталеві кліщі.

Мене обволікає запах парфумів — не таких як у Нікіти, більш насичених. І низький голос говорить просто в маківку:

— Що сталося, дитино? Тебе хтось образив?

***

Андрій

Вона була схожа на пташеня, ця дівчинка, яка мало не збила його з ніг. Хоча, ледь не збила — гучно сказано, скоріше, це він її ледь не збив.

Заїхав додому нашвидкуруч прийняти душ і змінити сорочку. Початок вересня, а ніби розпал літа. Асфальт плавиться, повітря розпечене. Здавалося б, скрізь кондиціонери — і в машині, і в приміщенні, а до обіду сорочка вже схожа на зім'яту, пропахлу потом ганчірку.

Увечері переговори, він тоді не встигне переодягнутися. Це вдень Андрій Топольський — депутат обласної ради, а ввечері та у вихідні — успішний бізнесмен. І банкір, і виробник, і будівельник, і навіть перевізник.

Звісно, весь бізнес оформлений через підставних осіб, а яка різниця, якщо кінцевий бенефіціар — він сам?

Але щойно відчинив двері, у його груди вломилася тоненька фігурка. Така тендітна, що стисни Топольський руки сильніше, навпіл переламалася б.

Подружка Нікіти? Не схоже, смаки сина Андрій знає. А це пташеня ніяк їм не відповідає. Окуляри, одяг наче з чужого плеча, туго стягнутий на потилиці хвіст. Звідки вона взялася в їхньому домі?

Дівчинка судорожно сіпнулася, намагаючись звільнитися від майже професійного захвату. Але тут зі сходів у хол вилетів скуйовджений Нікітос, і Андрій ще сильніше стиснув руки.

— Що сталося, дитино? Тебе хтось образив? — запитав Пташеня і явно відчув, як та здригнулася, ніби її розрядом у двісті двадцять вольт садонуло.

А потім розрядом садонуло самого Топольського.

— Нікіто, — у нього навіть голос сів, — ти щось дозволив собі стосовно... — підняв важкий погляд на сина.

— Маші, — підняв той голову, — її звуть Маша, тату.

— Маші, — повторив Топольський і подивився на дівчисько, яке втиснув носом у свою грудну клітку. — Маріє, Нікіта тебе образив?

Пташеня Маша продовжувала тремтіти. Андрій узяв її за плечі й відсунув, заглянувши в обличчя. Вона зняла окуляри, швидко протерла вузькими долоньками очі, і Топольський мимоволі відзначив, що в смаках сина явно намітилися поліпшення.

Оченята на півобличчя. Личко не спотворене силіконовими уколами краси, на яких повально збожеволіли ось такі юні дівиці. 

Вперше Андрію сподобалася дівчинка Нікіти. Не сподобався її переляк, та що там, справжній жах, з яким вона дивилася на Топольського. Він взагалі-то не Годзілла і не Франкенштейн. Утім, дівчинка навряд чи бачила ці фільми. 

— Чому Маша тікала від тебе? — запитав Андрій, дивлячись на похмурого Нікіту. А потім перевів погляд на Машу. — Що він зробив, Маріє?

— Я її поцілував, — відповів син і з викликом подивився на батька.

— А ти її дозволу запитав? Він тебе питав, Машо? — суворо глянув Топольський на Пташеня. 

Та кинула швидкий погляд на Нікітоса, почервоніла й заперечно хитнула головою.

— Ні.

— І все? Більше він нічого собі не дозволяв? Говори, Маріє, не бійся.

— Будь ласка, — дуже тихо сказала Маша, — будь ласка, відпустіть мене. Я хочу додому.

— Ходімо, я тебе відвезу, — Топольський розвернув Пташеня до виходу, продовжуючи міцно тримати за плече. Та вона більше не намагалася вирватися. — А із сином я потім сам поговорю.

— Нічого... — прошепотіла та ледве чутно, Андрію навіть довелося нахилитися. — Він більше нічого не зробив...

Топольський повів дівчинку до машини, подумки прощаючись із прохолодним душем і свіжою сорочкою. Може, вийде перед переговорами ще раз мотнутися додому?

Посадив на заднє сидіння машини — у його танку вона ще меншою здавалася. Топольський любив великі автомобілі, у кожного своя слабкість.

Маша знову протерла долоньками очі під окулярами, і Андрія несподівано пробило. Такий безпорадний, зворушливий жест. Та що з ним таке? Розтікся як калюжа.

Не встиг пристебнути ремінь, як двері відчинилися, і поруч на сидіння стрибнув Нікіта.

— Я з тобою. Покажу, куди їхати.

Андрій запитально підняв брови.

— Ти вже був у неї вдома?

— Я знаю, де вона живе. Мама Маші — наша нова англійка, Дар'я Сергіївна.

— Впевнений, що тобі там будуть раді?

— Це мій трабл, тату.

— Слухай, я скільки просив, позбав мене цих слівець.  

— «Трабл» — англійське слово.

— Чим тебе не влаштовують українські?