Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

   Джейн дивувалася, навіщо син вітражника покликав її на цю прогулянку. Він ледве приховував своє неосяжне роздратування.

Вони вже зайшли до села і порівнялися з будинком Фелікса, коли побачили недалеко від будинку Вайолет.

     - Леді Джейн, вітаю!

    Джейн була дуже рада, що прогулянка з Феліксом нарешті завершена, і вона бачить цю милу жінку – його матір.

    - Доброго дня, Вайолет. Рада вас бачити.

    Вони зайшли у двір. Біля майстерні стояли Жозеф і Рон, вони також вітали Джейн. Вона помахала їм у відповідь. Жозеф зник у майстерні, а Рон залишився рубати дрова на величезному пні.

    - Я приніс пісок для скла, - Фелікс простягнув Вайолет відро. Вона, зігнувшись під його вагою, понесла відерце в бік майстерні, Рон поспішив підбігти на допомогу матері та вихопити з її рук важку тару.

     Відро... Фелікс так просто віддав матері важке відро? Сини бувають різними, але щось у цьому всьому здалося Джейн дуже дивним.

     Під його сорочкою золоті браслети, зарозуміла поведінка, зацікавленість в оповідках про леді з палацу... І лише три тартули в будинку вітражника. Здогад пронизав Джейн наче стрілою – він не син вітражника. Його послали дізнатися про неї все. Ось і знуджений прохолодний вигляд, спілкування з нею для нього лише завдання від короля. Джейн пишалася своєю кмітливістю: може вона й дурна, але вона завжди  помічала найменші дрібниці.

    - Вайолет, - звернулася Джейн до жінки, підійшовши ближче до майстерні, - а розкажіть, яким Фелікс був у дитинстві.

    - Що? Емм...

    — І чого ви причепились до того дитинства? - Він перебив Вайолет, адже вона явно не знала, що сказати...

    - Ви не син Вайолет, а шпигун короля, - раптом випалила Джейн, повернувшись до хлопця. — Для цього ви й покликали мене до моря, щоб дізнатися все про мене.

    Обличчя Фелікса, на превелике розчарування, не змінилося ні на міліметр зміщеного м'яза. Начебто те, що вона здогадалася, було так само нудно, як і все інше пов'язане з нею. Вайолет спробувала обуритися, але Фелікс змусив її замовкнути одним помахом руки.

    — Не треба Вайолет, я дізнався все, що було потрібно, можна закінчувати, — на цій фразі його голос став ще зарозумілішим, хоча здавалося, більше бути вже не може.

   Після його останніх слів, стало цілком зрозуміло, що Джейн мала рацію.

   — Леді Джейн, — звернувся до неї псевдовітражник шпигун, — сьогодні о сьомій король прийме вас у себе.

     І він зник за будинком серед повного мовчання всіх, хто залишився.

     - Леді Джейн, - почала Вайолет, - ми не хотіли вас обманювати, але були змушені.

    Дівчина не почувала себе обманутою, а ось розгубленою – так.

    - Нічого, я розумію, - Джейн справді не тримала на них зла. Лише почала прокручувати в голові розмови з Феліксом, щоб зрозуміти, про ЩО вона наговорила для вух короля. Навдивовижу, а вона ж ходила з цим чоловіком в таку далечінь! Прийняла цю виставу за чисту монету, вирішивши, що з сином таких милих людей можна нічого не боятися. Надалі треба бути обережнішою, вона ж фактично не знає всіх цих людей. І чому вона така довірлива?

     А щодо інформації, донесеної до короля: Фелікс (якщо його справді так звати), зробив висновок, що вона дурна, а отже, безпечна. Це добре. Король просто відправить її додому та й усе. Вона так зраділа цій думці. Хтозна, може вже ввечері вона буде вдома.

   Джейн усміхнулася Вайолет і обійняла жінку.

— Не хвилюйтеся, якщо треба було влаштувати мені перевірку, щоб якнайшвидше відправити мене додому — це добре.

   Поспіхом попрощавшись, Джейн пішла у бік палацу. До вечора не так багато часу, але вона все-таки вирішила сходити до будинку "людей зеленої води". Адже можливості може більше не бути. Дівчина неквапливо дійшла до парку, порівнялася з палацом, обійшовши його ззаду, пройшла цілу низку складів і нарешті опинилася перед брамою великого сірого будинку. Вона чула за парканом голоси людей і тихе цокання копит по землі, але ніяк не наважувалася постукати. Може прийти сюди - погана ідея?

Джейн постукала у хвіртку. Люди за парканом затихли. Через пару хвилин очікування, хвіртка різко відчинилася. Джейн здригнулася і, не стримавши емоцій, скрикнула: перед нею стояв хлопець із дуже грубими рисами обличчя, з зайвою, як для людини, рослинністю на обличчі. Але перше, що впадало в очі, – це його козлячі ноги.