Читати книгу - "Я обслуговував англійського короля"

і мене відразу взяли за клієнта, який знається на крамі, і, винісши мені цілий стос тканин, позагортали краєчки, щоб я міг сповна уявити мій майбутній костюм на міських вулицях, я ґречно подякував і засмутився, але підручний продавця сказав, що такий клієнт, як я, цілком слушно вагається і зволікає з купівлею, що завтра теж буде день, і цю матерію я зможу собі купити будь-коли, а фірма «Генріх Піско» цілком спокійна, бо такий крам у Празі має тільки вона. Отже, я подякував і вийшов, і перейшов на другий бік вулиці, так якось те все ошелешило мене, я навіть схилив трохи голову і насупив брови, щоб на чолі з’явилися шляхетні зморшки, мовби я в задумі, а потім сталося таке, що утвердило мене в думці, буцімто завдяки цій краватці я неабияк змінився, бо там ішла панянка Вєра із сепаратки, та, що була останнього четверга з біржовиками в павільйоні обстежень, та, яка знала мене з кав’ярні, вона помітила мене, і я бачив, що хоче по-приятельськи помахати мені торбинкою і білими рукавичками, які тримала з ремінцем торбинки, але раптом передумала, ніби обізнавшись, ба й узагалі не впізнала того, хто запропонував їй себе, щоб після того, як її розпалили старші пани, могла піти від нас додому… але я не зрадив себе і вдав, що я хтось інший, вона озирнулася і пішла далі, переконана, що помилилася… а то все та біла краватка й хустинка. Але біля Прашної Брани, куди я дійшов, аби знову прогулятися по Пржікопах, почуваючись переможцем, навпроти по той бік вулиці крокував у білій кучмі свого сивого волосся мій метрдотель, пан Скржіванек, він ішов, не дивлячись на мене, але я знав, що він мене бачить, пройшов мимо, а я затримався, так, ніби він мене закликав, я дивився на пана Скржіванека, і він теж зупинився, розвернувся і підійшов, дивлячись мені просто в очі, а я знав, що він бачить тільки краватку, що бачить, як біла краватка шпацерує по Пржікопах, не бачив нічого іншого, тільки шпацеруючу краватку… і пан метрдотель, який усе знав, дав мені зрозуміти поглядом, що знає, звідки та краватка, і знає, що я позичив її собі без дозволу. Дивився на мене, а я подумки запитував: звідки ви, пане метрдотель, це знаєте? А він розсміявся і відповів уголос: «Звідки знаю? Та ж я обслуговував англійського короля»… і пішов далі. І хоча світило сонце, а мені мовби потемніло, ніби я був лампою, яка щойно розгорілася і в якій пан метрдотель відтяв ґнотик, або — напомпованою шиною, з якої пан метрдотель викрутив ніпель, я йшов і чув, як витікає з мене повітря, бачив, як, ідучи, перестаю світити і сам уже нічого не бачу, мені здавалося, що так само, як я, обвисла й та краватка, і хусточка, мовби я пробігся під зливою…

Мені випало щастя, що найурочистіша подія і честь, якої з усіх готелів і ресторанів міг удостоїтись лише один і лише раз, дісталася готелю «Париж». Виявилося, що пан президент не має у своїй резиденції у Граді золотого начиння, а делегація, яка приїхала до Праги з так званим офіційним візитом, мала слабість до золота. Головний камердинер президента і сам канцлер намагалися позичити золотий посуд з приватних рук, скажімо, у князя Шварценберка або Лобковіча. Але з’ясувалося, що хоч ті шляхтичі й мали таке начиння, але не стільки, а окрім того, всюди були монограми і вигравіювані на ложках та ножах родові герби ерцгерцогських родин, до яких належали. Єдиний, хто міг позичити панові президентові золоте начиння, був князь Турн-Таксіс, але мусив би послати по них аж до Реґенсбурґа, куди їх торік завезли на шлюб одного з членів тієї багатої родини, котра в Реґенсбурзі володіла не тільки готелями, не тільки вулицями, а й цілими дільницями міста, і навіть банками. І от, коли всі варіанти відпали, сам канцлер приїхав до нас, він вийшов від шефа злий, і то був добрий знак, тому що все не те, щоб знав, а наперед вирахував пан Скржіванек, той, що обслуговував англійського короля, з обличчя пана канцлера, а потім з обличчя пана Брандейса, якому належав готель «Париж», він вичитав, що шеф відмовився позичити своє золоте начиння, хіба за умови, що гостина відбудеться в нашому готелі, отоді він витягне з сейфу свої золоті ложки, ложечки, ножі і виделки. Таким чином я довідався, і ледве не впав, що у нашому готелі є золоте начиння на триста двадцять п’ять осіб… і тому в Граді вирішили, що для шановного гостя з Африки і його почту урочистий обід відбудеться у нас. І почали ми прибирати увесь готель, прийшли жінки з відрами й шматами, і чистили не тільки підлогу, а й стіни, і стелю, і всі люстри, а готель світився і блищав, а потім настав день, коли мав приїхати і поселитися у нас ефіопський імператор зі своїм двором, цілий день вантажівки скуповували у празьких садівників усі троянди, шпараґуси й орхідеї, але в останню мить знову приїхав пан канцлер і скасував нічліг, але підтвердив той урочистий обід, а шефові було байдуже, бо й так всі видатки, яких зазнав у зв’язку з поселенням, вніс у рахунок, і прибирання теж, і отак ми готувалися до того урочистого обіду на триста осіб, довелося позичити метрдотеля з кельнерами з готелю «Сейнер», на той день зачинив свій готель і пан Шроубек і позичив нам своїх кельнерів, а ще з Граду прийшли детективи, ті самі, що разом зі мною везли Бамбіна ді Прага, і привезли з собою три кухарські однострої і два кельнерські фраки, і негайно переодяглися, щоб повправлятися і вивчити кухню, а все для того, аби ніхто не отруїв імператора. Детективи-кельнери облазили всі ресторанні приміщення, шукаючи місця, з якого буде найзручніше пильнувати імператора, а коли шеф-кухар з канцлером і паном Брандейсом складали меню для трьохсот гостей, вони цілих шість годин працювали над списком страв, і пан Брандейс наказав привезти до своєї льодівні п’ятдесят телячих окостів, шість корів, трьох жеребчиків на біфштекси і одного вола для підливи, шістдесят поросят не важчих за шістдесят кілограмів, десять маленьких пацят, триста курчат, не рахуючи сарни і двох оленів, а я з паном Скржіванеком уперше спустився в пивницю, де комірник під контролем метрдотеля перерахував усі запаси вин, коньяків та інших трунків… я аж зойкнув, така та пивниця була багата, ніби то була гуртівня вин і горілок,