Читати книгу - "Троє в одному човні (як не рахувати собаки)"

Нарешті нам вдалося встановити їх усі, і лишалося натягти на них парусину. Джордж розгорнув її і прив’язав один кінець до носа човна, Гарріс стояв посередині, щоб прийняти його від Джорджа і розгорнути в мій бік. Я стояв на кормі і був готовий прийняти парусину. Поки вона дійшла до мене, минуло багато часу. Свою частину роботи Джордж зробив бездоганно. А от Гарріс — він ніколи раніше цього не робив — все зіпсував.

Як йому це вдалось, я не знаю. Та він і сам не міг цього пояснити. Але якимось дивним чином після десяти хвилин надлюдських зусиль він спромігся повністю загорнутися в парусину. Він так щільно обкутався нею, так міцно підібрав її, що ми не могли його звідти витягти. За свою свободу, яка належала йому по праву від народження, як і кожному англійцеві, він, звичайно, боровся, не шкодуючи сил. У цій боротьбі (про це я дізнався пізніше) він добряче вдарив Джорджа. Тоді Джордж, сиплячи на Гарріса лайками, також вступив у боротьбу, зрештою сам заплутався і також загорнувся в парусину.

На той час я нічого про це не знав. Я взагалі не розумів, що відбувається. Мені було наказано стояти там, де я стояв, і чекати, доки парусина не дійде до мене. Тож ми з Монморансі стояли там і спокійно собі чекали.

Було видно, що парусина чомусь різко смикається і сильно підстрибує, але ми вважали, що все так і має бути, тому не втручалися.

Ми також чули приглушені голоси, що долинали звідкись із-під парусини, але подумали, що робота завдає їм багато клопоту, і вирішили, що приєднаємось, коли все вже буде трохи простіше.

Певний час ми чекали. Але все вказувало на те, що справа стає дедалі складнішою. Нарешті над бортом човна, викручуючись, з’явилася Джорджева голова і заговорила:

— Ти що, не можеш допомогти, роззяво? Стоїш, як набальзамована мумія, і не бачиш, що ми тут задихаємось. Бовдур!

Я завжди готовий прийти на допомогу, коли мене про це просять. Тож я підійшов і звільнив їх. І досить вчасно, тому що лице у Гарріса вже майже почорніло.

Після того нам довелося ще з півгодини добряче попрацювати, щоб зробити все як належить. Потім ми прибрали в човні і взялися до вечері. Ми поставили кип’ятити воду в чайнику на носі човна, і, вдаючи, що не звертаємо на нього уваги, самі пішли на корму діставати все інше.

Це єдиний спосіб змусити чайник закипіти. Якщо він побачить, що ви чекаєте і намагаєтеся стежити за ним, він ніколи навіть не зашумить. Потрібно йти і приступати до їжі, так, ніби ви не збираєтесь пити ніякого чаю. Тоді ви досить скоро почуєте, як він булькотить, благаючи вас якнайшвидше зробити чай.

Якщо ви дуже квапитесь, можна також (добряче допомагає) голосно розмовляти між собою про те, як ви не хочете чаю і не збираєтесь нічого запарювати. Ви підходите якомога ближче до чайника, щоб він міг вас чути, і вигукуєте: «Я не хочу ніякого чаю, а ти, Джордже?» А Джордж вам гукає у відповідь: «Та ні. Я взагалі не люблю чай. Замість чаю попиймо лимонаду. Чай так погано перетравлюється». Після цих слів вода з чайника починає аж вихлюпуватися і гасить спиртівку.

Ми застосували цю невинну хитрість, і, як наслідок, поки все приготували, вода скипіла. Ми засвітили ліхтар і, всівшись навпочіпки, взялися до довгоочікуваної вечері.

Наступні тридцять п’ять хвилин у всьому човні не пролунало жодного слова. Чути було лише, як побрязкують ножі по тарілках і розмірено працюють чотири пари щелеп. По закінченні тридцять п’ятої хвилини Гарріс видихнув: «У-ух!», витягнув з-під себе ліву ногу і простягнув її перед собою, помінявши місцями з правою.

П’ять хвилин потому Джордж також сказав «У-ух!» і жбурнув на берег свою тарілку. Ще через три хвилини Монморансі виявив перший, відтоді як ми вирушили, знак задоволення. Він перевернувся на бік і розкинув лапи. Потім я сказав «У-ух!» і, відкинувши голову назад, вдарився об дугу, але не звернув на це жодної уваги. Я навіть не вилаявся.

Як добре бути ситим! Почуваєшся таким задоволеним самим собою і всім світом! Люди, котрі пересвідчились в цьому, кажуть, що чисте сумління робить вас щасливим і задоволеним. Але повний шлунок робить це аніскілечки не гірше. Більше того — це дешевше і простіше. Після ситної хорошої їжі почуваєшся таким поблажливим і великодушним, таким благородним і добросердним!

Дивовижно, наскільки розум підвладний органам травлення. Ми не зможемо ані працювати, ані думати, якщо цього не захоче наш шлунок. Він нав’язує нам емоції та пристрасті. Після того як він отримає яйце з беконом, він каже: «Тепер йди працювати!» Після біфштекса і портера: «Спи!»

Після чашки чаю (дві повних ложки на чашку і настоювати не більше трьох хвилин) він каже мозкові: «А тепер прокидайся і покажи, на що ти здатен. Будь красномовним, серйозним і чуйним. Поглянь світлим поглядом на Природу і на життя. Розправ білі крила своїх трепетних думок і лети, немов божественний дух, над метушливим світом, поміж довгими рядами палаючих зірок до воріт вічності!»

Після гарячої здоби він наказує: «Будь тупим і бездушним, наче худоба у полі, безмозка тварина з байдужим поглядом, в якому немає навіть іскорки уяви, надії, страху, любові й життя». А після бренді, до того ж прийнятого в достатній кількості, каже: «А тепер давай, будь нерозумним, жартуй та спотикайся, щоб твої друзі могли посміятися, мели дурниці і белькочи, покажи, яким безпорадним дурником є бідолаха, чий розум і воля потонули, немов кошенята, у чарці спиртного».

Ми просто жалюгідні раби свого шлунку. Не прагніть моральності та праведності, друзі мої. Пильнуйте свого шлунку. Дбайливо і розсудливо добирайте йому їжу. І тоді чесноти і вдоволеність запанують у вашому серці. І вам не потрібно буде докладати до цього жодних зусиль. Ви станете хорошим громадянином, люблячим чоловіком і ніжним батьком — благородною і благочестивою людиною.

Перед вечерею Гарріс, Джордж і я були сварливими, прискіпливими і дратівливими. Після вечері ми із сяючими усмішками дивилися один на одного, посміхались навіть до пса. Ми любили один одного, ми любили всіх. Гарріс, проходячи повз Джорджа, наступив йому на мозоль. Якби це сталося перед вечерею, Джордж висловив би всі, які тільки