Читати книгу - "Троє в одному човні (як не рахувати собаки)"

Ця думка вкрай її засмутила, і вона заплакала. А потім сказала, що ми потонемо і що це їй покарання за те, що вона поїхала зі мною.

Таке покарання видалося мені надміру жорстоким, але моя кузина була іншої думки й висловила сподівання, що незабаром усе скінчиться.

Я спробував підняти її дух і сказав, щоб вона так не переймалася. Я припустив, що, скоріш за все, гріб не так швидко, як того хотів би, і незабаром ми дістанемося шлюзу. І я пройшов іще одну милю.

Тут я вже й сам почав хвилюватися. Знову подивився на карту. На ній було чітко позначено Воллінгфордський шлюз за милю нижче від Бенсонського. Це була хороша, надійна карта. До того ж я сам добре пам’ятав той шлюз. Я двічі проходив через нього. Де ми є? Що з нами трапилось? Я почав думати, що все це — сон, що насправді я сплю у своєму ліжку, і за мить прокинусь, і мені скажуть, що вже по десятій.

Я спитав кузину, чи не видається їй все це за сон. За хвильку вона відповіла, що хотіла запитати те ж саме. Ми почали розмірковувати: чи справді то був сон, і якщо це так, то хто ж спав насправді і хто був лише сном. Ставало досить цікаво.

Я, однак, продовжував гребти, а шлюз так і не з’являвся. Ніч іще більше оповивала річку тінями, і вона ставала дедалі похмурішою і таємничішою. Все довкола видавалося чимось надприродним і моторошним. Я почав думати про лісовиків, духів, вогники, що блукають; про порочних дівчат, які сидять уночі на скелях і заманюють людей у коловороти, та всяку всячину. Почав шкодувати, що я недостатньо добрий, що знаю мало псалмів… І раптом, посеред цих роздумів, я почув блаженні протяжні звуки пісеньки «Я їх надягнув…», що супроводжувались поганенькою грою на гармоніці. Я зрозумів, що ми врятовані.

Зазвичай я не надто захоплююсь звуками гармоніки, але зараз… Якими прекрасними видались вони нам обом! Вони були кращими за голос Орфея, співи лютні Аполлона чи за будь-що подібне. Зараз божественна мелодія тільки ще більше роз’ятрила б наші душі. Будь-яку жалісливу, гарно виконану мелодію ми сприйняли б як попередження для наших душ і остаточно втратили б надію. А те протяжливе, поривчасте, з невимушеними імпровізаціями «Я їх надягну…» у супроводі старенької гармоніки було таким людяним і таким підбадьорливим.

Солодкі звуки чулись усе ближче, і незабаром ми зрівнялися з човном, з якого лунала музика.

Це була компанія провінційних «співаків», які подалися прогулятися річкою під місячним сяйвом. (Місяця не було, але це вже не їхня провина.) Більш привабливих і приємних людей я не зустрічав відтоді. Я гукнув їх і запитав, чи не можуть вони показати мені шлях до Воллінгфордського шлюзу. Я пояснив їм, що намагаюся знайти його вже протягом двох годин.

— Воллінгфордський шлюз?! — перепитали вони. — Бог із вами, сер. Уже більше року, як його прибрали звідси. Тепер тут немає ніякого Воллінгфордського шлюзу, сер. Зараз ви біля самого Кліва. Білл, щоб мені луснути, якщо цей джентльмен не шукає Воллінгфордський шлюз!

Я й уявити такого не міг. Я бажав кинутися їм на шию і задушити в обіймах. Але течія була надто сильною, щоб я зміг це зробити, тому довелось задовольнитися звичайними словами вдячності.

Ми не припиняли їм дякувати і казати, що сьогодні чудова ніч. Ми бажали їм приємної подорожі, і, мені здається, я запросив їх на тиждень до себе, а моя кузина сказала, що її матуся буде надзвичайно рада бачити їх у себе вдома. Ми заспівали хор солдатів з «Фауста» і після всього дісталися додому саме перед вечерею.

Розділ X

Наша перша ніч. — Під парусиною. — Звернення по допомогу. — Упертість чайника та як її здолати. — Вечеря. — Як відчути себе доброчесним. — Потрібен комфортабельний, добре осушений, безлюдний острів, бажано у південній частині Тихого океану. — Смішна історія з батьком Джорджа. — Неспокійна ніч.

Ми з Гаррісом почали думати, що Белл-Уїрський шлюз прибрали так само. Джордж дотягнув нас до Стейнса, і там уже ми взялися за човна. Нам здавалося, що ми тягнемо за собою п’ятдесят тонн і вже пройшли цілих сорок миль. Коли ми перестали тягти, було пів на восьму. Ми всілися в човен і підгребли ближче до лівого берега, вишукуючи місце, де б зупинитися.

Спочатку ми мали намір дійти до острова Великої Хартії. У цьому чарівному місці річка звивається долиною, вкритою м’якою зеленою травою. Нам хотілося зупинитися в мальовничій заводі, яких безліч біля берегів того крихітного острівця. Але зараз наші прагнення до краси чомусь зовсім не скидалися на ті, які були вдень. Тієї ночі нас цілком задовольнило б якесь місце на воді посеред барж із вугіллям та поряд із газовим заводом. Нам не хотілося ніяких краєвидів. Нам хотілося лише якнайшвидше повечеряти і лягти спати. Та все ж таки ми догребли до того місця — його називають Мис Пікніків, — і зупинилися в затишній затоці під величезним в’язом, до коріння якого ми й прив’язали свого човна.

Ми гадали, що одразу ж візьмемось до вечері (щоб не гаяти часу, вирішили обійтися без чаю), але Джордж заперечив. Він сказав, що, поки ще не зовсім стемніло і видно, що робиш, потрібно натягти парусину. Коли зробимо всю роботу, от тоді з легкою душею і сядемо вечеряти.

Із парусиною довелось вовтузитися значно довше, ніж будь-хто з нас міг уявити. Здавалося б, нічого складного немає. Ви берете п’ять металевих дуг, схожих на велетенські ворота для крокету, і закріплюєте їх по всьому човну. Після цього розтягуєте на них парусину і прив’язуєте її. Ми думали, все це може забрати хвилин із десять.

Ми явно недооцінювали задачу.

Ми взяли дуги і почали вставляти їх у призначені для цього отвори. Вам навіть важко уявити, яка це небезпечна робота. Оглядаючись назад, я дивуюсь, як ми залишилися живими і маємо змогу тепер про це розповідати. Це були не дуги — це були демони. Спочатку вони взагалі не хотіли триматися в тих отворах. Нам доводилось накидатись на них, товкти їх і грюкати по них багром. А коли їх уже було вставлено, виявилося, що ми їх переплутали, і нам довелося виймати їх знову.

Але тепер вони не хотіли вийматися. Двом із нас доводилось боротися з кожною з них хвилин зо п’ять, а після того вони раптово вискакували, намагаючись скинути нас у воду і втопити. Посередині кожної з них були