Читати книгу - "Мор, Михайло Андрусяк"

— Може, хвилин десять тому, пане, — відповів один із селян, витираючи піт із чола. — Вони були страшні, особливо той демон-олень. Його копита залишають сліди навіть на камінні. Вони пішли до храму.

— Дякую, — коротко кивнув Люціус. Він обернувся до своїх супутників і промовив: — Поспішаймо. Ми повинні перехопити їх, перш ніж вони досягнуть храму.

Група негайно вирушила, прискоривши кроки. Напруга в повітрі зростала. Храм Матері Світла міг стати наступною жертвою демонів, якщо їх не зупинити.

Група Люціуса, прискоривши темп, швидко скорочувала дистанцію. Кроки мисливців звучали ритмічно, мов удари бойового барабана. Їхні обличчя були суворими, напруженими, а в очах горіла рішучість. Усі знали, що часу обмаль, а демони вже майже досягли своєї мети.

— Вони близько, — прошепотів Сейв, піднімаючи руку, щоб зупинити загін. Він прислухався до звуків попереду. Ледь чутний гул і стукіт копит Лугріма доносився крізь густий ліс.

— Нам потрібно застати їх зненацька, — тихо промовив Люціус, обертаючись до групи. — Головне — розділити їх і відтягнути оленя. Без нього вони втратять свою перевагу.

— Я відведу мисливців на фланг, — додав Холідей, уважно дивлячись у напрямку демонів. — Ми зможемо оточити їх із двох боків.

Люціус кивнув і підняв руку, даючи знак групі рухатися тихіше. Ліс наповнився шурхотом листя та ледь чутними кроками. Невдовзі вони побачили демонів: Омус і Мерф вели невелику групу найманців, Лугрім крокував позаду, залишаючи за собою спалений слід.

— Вперед! — вигукнув Люціус, розмахнувши мечем.

Раптовий напад був настільки несподіваним, що демони не встигли відреагувати. Мисливці з криками ринулися вперед, атакуючи з флангів. Лугрім, розлючено гарчачи, розвернувся, його копита з гуркотом вдарили об землю. Омус розсміявся, швидко відскочивши назад і відступаючи в центр формування.

— О, ви, жалюгідні мисливці! Думаєте, зможете нас здолати? — глузував Омус, його кулаки вже були готові до бою.

Мерф швидко вихопив свої мечі, з якими він рухався, як смертоносна тінь. Він одним махом відбив атаку мисливця, а потім контратакував, збивши ворога з ніг.

Лугрім рикнув, розчахнувши рот, повний гострих, як кинджали, зубів, і кинувся в бік Люціуса. Але Люціус був готовий: він ухилився вбік і наніс удар по копиті оленя, від чого той на мить захитався.

— Розділіть їх! — крикнув Люціус, рубаючи ближнього найманця, що рвався до нього.

Сейв, тримаючи щит перед собою, кинувся на Омуса. Їхні удари зустрілися: кулаки Омуса були настільки сильними, що щит Сейва затріщав, але той встояв і, ухилившись, контратакував мечем.

— Ха! Ти хочеш бити мене металом, коли я сам як кувалда? — насміхався Омус, перехоплюючи меч голими руками.

Бій став хаотичним. Найманці, демони і мисливці змішалися в лісі, кожен намагався отримати перевагу. Люціус бачив, як Мерф з жахливою точністю відсікає одного мисливця за іншим, і зрозумів, що їм потрібно щось змінити.

Елей бився сам на сам із найманцем, який був сильнішим і досвідченішим у бою. Коли противник збив Елея з ніг, той спробував піднятися, але важкий меч найманця вже був спрямований на його груди. У ту мить один із мисливців, побачивши небезпеку, кинувся на допомогу. Він завдав потужного удару своїм важким мечем у спину найманцю. Той застогнав і похитнувся, випустивши зброю, що дозволило Елею швидко піднятися.

— Дякую! — прохрипів Елей, важко дихаючи, і, не гаючи часу, встромив свій меч у противника, завершуючи битву.

Тим часом Холідей, побачивши, як Лугрім рве мисливців на шматки, швидко витягнув зі свого пояса срібний ланцюг. Його очі блищали від зосередженості, коли він підбіг до величезного демона-оленя, що кидався на все довкола. Лугрім рикав, а з його пащі вилітали клуби густого диму.

— Гей, ти, потворо! Спробуй мене! — вигукнув Холідей, привертаючи увагу демона.

Лугрім розвернувся до нього, і Холідей скористався моментом. Він підскочив ближче й спритно кинув ланцюг на передні копита оленя. Ланцюг із металевим брязкотом обвив ноги демона і затягнувся, змушуючи його похитнутися. Гігантський демон заревів, його роги хиталися в повітрі, але він не втримався на ногах і з гуркотом впав на землю, розриваючи землю своїм важким тілом.

— Тримай його! — крикнув Люціус, побачивши можливість.

Люціус, із мечем, що палав яскравим блакитним вогнем, кинувся вперед. Його обличчя було сповнене рішучості, а кроки були впевненими, мов доля сама веде його до цієї миті. Підбігши до Лугріма, він зібрав усю силу, яку тільки міг, і з криком обрушив меч на шию демона. Гарячий клинок легко прорізав плоть, і голова оленя відокремилася від тулуба, падаючи на землю з важким стуком.

Повітря миттєво заполонилося запахом горілої шерсті й диму. Тіло Лугріма конвульсивно здригнулося кілька разів, перш ніж завмерти, випускаючи останні клуби отруйного диму з рани.

1Омус із легкістю відбивав усі удари Сейва, посміхаючись, ніби це було лише дитяче забавляння.

— Святоша, не напрягайся так, а то ще спітнієш, — насмішливо вигукнув він, ухиляючись від чергового удару паладіна.

— Ти помреш, рогатий покидьок! — крізь зуби проричав Сейв, намагаючись знайти слабке місце в обороні демона.

Зібравши всю свою силу, паладін намахнувся для нищівного удару. Його меч засвітився сріблястим сяйвом, коли він опустив його на Омуса. Але демон зловив лезо голою рукою. Метал із тріском зупинився, порізавши долоню Омуса, але той навіть не здригнувся. Його насмішлива посмішка стала ширшою.

— О, як мило... Так старався, а результату нуль, — промовив він і, не втрачаючи ані секунди, другою рукою завдав смертельного удару прямо в груди Сейва.

Кулак демона з легкістю пробив броню паладіна, і Сейв із задушливим вигуком упав на землю. Його очі застигли, коли життя залишило тіло. Омус стояв над ним, харкнувши на бездиханне тіло.

— О, це був ваш паладін? Справжній герой? — глузливо звернувся він до мисливців, які стрімко наближалися. — Що ж, виглядає не надто вражаюче.