Читати книгу - "Мор, Михайло Андрусяк"

Його слова лише розпалили лють мисливців. Двоє кинулися на демона, але Омус із легкістю відбив їхні атаки, відштовхуючи їх назад. Його рухи були швидкими й бездоганними.

— Відійдіть від нього! Він мій! — гучний голос Люціуса прорізав шум битви.

Омус розвернувся, побачивши паладіна, що наближався до нього. Люціус був сповнений рішучості, його меч палав яскравим блакитним світлом. Його погляд був холодним і неухильним, немов сама доля зібралася судити демона.

— Ого, ти вирішив стати героєм дня? Ну що ж, спробуй, — глузливо відповів Омус, приймаючи бойову стійку. — Подивимося, чи твій вогник такий же гострий, як і твій погляд.

1Омус насупився, його насмішкувата посмішка змінилася на вираз люті. Його очі запалали червоним вогнем, а кулаки зімкнулися так, що суглоби хрустнули.

— Це ж ти, той самий чоловік із палаючим мечем? — процідив він крізь зуби. — От зараза... Як тебе там? Люціус? Так?

Вираз обличчя Омуса наповнився злістю, але він не відривав погляду від паладіна.

— А ми ще й знайомі? — із удаваним здивуванням відповів Люціус, намагаючись зрозуміти, звідки цей демон знає його.

Омус ступив уперед, його голос став глибшим і грізнішим.

— Це ти вбив Родрігу? — запитав він, кожне слово мов удар молота.

— Родріга? Це хто? — Люціус звів брови. — Просто я не питаю імена у рогатих виродків перед тим, як їх рубати. — Його тон був насмішкуватим, майже жартівливим.

Омус зціпив зуби, його кулаки були готові до бою.

— Та відьма, яку ти вбив у лісі! Її звали Родріга! І її сім'ю ти теж знищив! — голос Омуса був сповнений ненависті.
Люціус зупинився, його очі заблищали холодним світлом. Його посмішка стала ще більш провокаційною.

— У тієї хвойди було ім'я? — промовив він із неприхованим глузуванням. — Ну що ж, тепер знаю. Так, я з насолодою розрубав її на дві частини. — Він широко посміхнувся, сповнений цинізму й байдужості.

Омус, почувши це, не роздумуючи кинувся на Люціуса. Його кулаки описали дугу, спрямовану прямо на голову паладіна. Це був вибух люті — демон не міг стримати себе після цих слів.

Бій розпочався, і Люціус, відчуваючи, як його тіло напружується від наближення ворога, підняв свій палаючий меч. Їхній перший обмін ударами збурив навколишнє повітря, сповнивши його іскрами й напругою.

Холідей відступив на крок, швидко оцінюючи тактику супротивника. Він розумів, що Мерф не лише сильний фізично, але й має гострий розум, здатний передбачати його рухи. Проте Холідей був досвідченим бійцем і знав, що витримка та холодний розрахунок — його головна зброя.

— Що, змучився? — зловісно промовив Мерф, роблячи різкий випад уперед. Його мечі блискавично описали дугу, спрямовуючись на голову Холідея.

Холідей ухилився, нахилившись настільки низько, що його коса майже торкнулася землі. Відповіддю був різкий рух угору — коса, немов сяйливий півмісяць, розсікла повітря. Мерф в останню мить відскочив назад, але блискавичний поріз срібним лезом залишив глибокий шрам на його плечі. Демон скривився від болю.

— О, ти нарешті намагаєшся! — глузливо вигукнув він, стискаючи рану. Темна кров закапала на землю, змушуючи траву в’янути. — Але цього замало!

Мерф стрімко кинувся вперед, завдаючи серію швидких і важких ударів своїми мечами. Холідей відчував силу кожного зіткнення, але зосередженість і його швидкість не давали демонові пробитися. Ланцюг, що обвивав його косу, почав світитися, немов відгукуючись на внутрішню силу свого господаря.

— Я бачу, що твої трюки закінчуються, — промовив Холідей з холодною усмішкою.

Мерф знову змахнув мечами, намагаючись прорвати захист. У відповідь Холідей використав оберт коси, ловлячи один із мечів у ланцюг. Різким рухом він вирвав зброю з рук демона і відкинув її вбік. На мить Мерф зупинився, оцінюючи ситуацію.

— Скажи мені, демон, — промовив Холідей, роблячи крок уперед. — Чи варта ця битва твоєї гордості?

Мерф кинувся на нього, тримаючи в руці лише один меч, але Холідей був готовий. Він зробив різкий випад, обертаючи косу так, що ланцюг обвився навколо тіла демона. Той боровся, намагаючись звільнитися, але срібло ланцюга пекло його шкіру, наче полум’я.

— Твій кінець настав, — холодно промовив Холідей. Він зробив різкий рух косою, притискаючи демона до землі.

— Ти… — пробурмотів Мерф, його голос перетворився на хрип. — Ви всі… одного дня заплатите.

Холідей не вагався. Лезо коси осяялося яскравим світлом, коли він наніс вирішальний удар. Голова демона впала, а його тіло залишилося нерухомим, немов статуя.

— Ні, це ти заплатив, — тихо сказав Холідей, вдихаючи запах перемоги.

Він підняв косу, витираючи срібне лезо.

Омус, захеканий і сповнений люті, продовжував атакувати Люціуса, кожен його удар пронизував повітря зі свистом, але всі вони зустрічали незламний захист паладіна. Люціус, незворушний і зосереджений, спритно парирував удари, відкидаючи демона назад.

— Усе, що ти можеш, — це махати кулаками, як дикун, — промовив Люціус, ухиляючись від чергового удару. — Справжня сила — це не груба сила, а майстерність.

Омус гарчав від злості. Його кулаки, обмотані золотими рукавицями, блищали в світлі багаття, яке ще жевріло після битви. Він зробив крок уперед, намагаючись нанести вирішальний удар. Але Люціус завдав раптового зустрічного удару своїм палаючим мечем. Від цього зіткнення Омус захитався, його кулак зіткнувся з мечем, але сили його виявилося недостатньо.

Омус впав на землю, важко дихаючи. Він швидко підвів погляд і побачив, як у цей момент Холідей відсікає голову Мерфу. Голова його союзника котилася по землі, залишаючи за собою темний слід, а тіло лежало бездушним вантажем. Омус відчув, як у ньому зростає тривога. Паніка почала проникати в його серце, тінь смерті висіла над усім полем бою.

— Прокляття! — прошепотів Омус, стискаючи кулаки.

Люціус, помітивши його замішання, рішуче пішов уперед. Його очі палали вогнем, а меч був спрямований прямо на Омуса.