Читати книгу - "Моя гуцулія, Артур Сіренко"

Оповідаючи про історію давніх гуцульських родин, що споконвіку жили в Карпатах, неможливо оминути рід, що здавна звався Вервега. Цей рід завжди, навіть в найтемніші часи вважався одним із найшляхетніших і найавторитетніших гуцульських родів. Недарма саме ватажки цього роду в різні часи – і в XIV – XVII століттях, і в новітні часи, починаючи з 1825 року очолювали Раду Гуцульських Ватажків. Крім цього, Вервеги тривалий час були суддями, а то і головували в Суді Ведмедя – вищому суді, що розбирав найважливіші питання буття і взаємин різних родів горян на основі традиційних звичаєвих законів. Зрештою, найдавніший голова Суду Ведмедя про якого нам відомо, це Силан Вервега, що мав більший авторитет в Карпатах, аніж самі князі карпів, бастарнів і білих хорватів і очолював Суд Ведмедя більше півстоліття: у 763 – 815 роках. І нині в Суді Ведмедя головує з 1992 року Микола Вервега. У давні часи рід Вервег володів землями біля Косова, Кутів і мав замок на горі Кліфи – один із найбільш потужних і неприступних замків в Карпатах в епоху раннього середньовіччя. Символами роду здавна були ведмідь і гілка буку. Основний колір вишиванок – жовтий (золотистий). Гасло роду: «Так хотів Бог». Гуцульський рід Вервег не слід плутати з бойківським родом Вервег, що має зовсім інше походження і який володів землями біля нинішніх сіл Ясень та Липовиця, що в Західних Ґорґанах. Про бойківських Вервег слід розказати окремо. 

Авторитет роду Вервега в Карпатах пояснюється в першу чергу тим, що ватажки цього роду неодноразово володіли троном і короною князів білих хорватів. Про своє походження Вервеги розповідають наступне. Князь білих хорватів Непобор Довгий Меч, що жив десь у V столітті до н. е. (якого всі історики вважають особою легендарною, і про якого розповіді явно носять казкових характер) мав чотирьох синів: Світослава, Далібора, Хвалимира та наймолодшого Вервегу. І від цього Вервеги і пішов рід Вервег. Саме слово «Вервега» гуцули пояснюють як «затятий», хоча, насправді, на давньослов’янській мові воно означало «бадьорий». 

Ще у ІІІ – VI століттях про Вервег було чути як про суддів, законників, жерців (волохів), вісників, пророків, музик та поетів. Згідно легенди, «Книгу Чорного Сонця» уклав Синьооок Вервега, і саме він як суддя і жрець Дажбога приймав ватажків гуцульських родів, що складали присягу на вірність князю білих хорватів Боєславу І Сильна Рука (340 - 366), що запанував над Карпатами, і ватажки креслили свої родові знаки у тій книзі. Саме цим і пояснюють той факт, що знаку роду Вервег (стилізованого зображення ведмедя)  у «Книзі Чорного Сонця» немає – вони були родаками князя Боєслава. 

Рід князів білих хорватів неодноразово уривався, і тоді на трон та корону претендували ватажки бічних гілок князівського роду і часто верх у тих суперечках брали саме Вервеги. Так, згідно давніх переказів, у 372 році троном білих хорватів заволодів   Всевид І Великий Камінь (372 - 399), що належав саме до роду Вервег. Про нього та його синів розповідають дві легенди. Вони настільки своєрідні, що варто навести їх повністю, у тому вигляді, в якому вони до нас дійшли. Історичність подій, викладена в цих легендах більш ніж сумнівна. Крім того, що багато подій, описаних там явно казкові і вигадані, у багатьох гуцульських легендах ті самі події приписуються зовсім іншим персонажам. І різні гуцульські роди розказують ті самі легенди (щоправда, в різних варіантах) які стосуються саме їх предків або ті самі події розказуються абсолютно інакше – розбіжності суттєві, іноді різні перекази чи легенди одна одну заперечують. У легендах та переказах роду Вервег крім князя Всевида І Великий Камінь згадуються князі білих хорватів Боєслав ІІ Кметь (399 - 410) та Добромисл ІІ Бескид (410 - 431), оповідається там про боротьбу за владу та війни між різними карпатськими племенами, хоча ці князі згадуються в римських та готських хроніках (зокрема, згадуються в «Історії готів» Кассіодора та «Гетиці» Йордана) більше як супротивники готів, гетів та гунів. Можливо, не всі легенди і перекази до нас дійшли, може саме ці події вважалися тодішніми оповідачами найважливішими. Перша легенда зветься «Смерть князя Боєслава Кметя». Ось вона: 

«Прийняв одного разу владу над Карпатами шляхетний і шанований всіма князь Всевид Великий Камінь з роду Вервег, син Поляна Вервеги. При собі мав він дружину, Милодару, дочку Семирада, князя уличів. І принесла вона князю Всевиду чотирьох синів: Боримира, Тригоста, Стояна та Острозора. І був у нього ще один син – Недан – наймолодший, син служниці Квітослави. Одного разу побачила княгиня Милорада сон, наче перетворились четверо її синів в чотирьох хижаків: Боримир в лева, Тригост у вовка, Стоян у ведмедя, а Острозор в собаку. І почали вони сваритись і гризтися між собою. І спочатку вовк здолав лева, але потім лев скорив всіх, і підкорились вони йому без ненависті і непослуху. 

Розказала Милорада про цей сон Ладолюбу, волхву, що приносив треби Сварогу на капищі на горі Горде.
- Воістину, - промовив він, - стане Боримир з нащадками своїми наче ярий всеруйнуючий лев, наче могутня зброя проти зла ворогів. Відіб’ють вони будь-який напад. Буде Тригост і його нащадки наче вовки битв. Нападе він на Боримира, але потім Боримир піде війною на нього. Розбрат та ворожнеча буде між ними, і буде переходити князівська влада від нащадків одного до нащадків іншого. І все ж переможуть нащадки Боримира, і дістанеться князівська влада лише його синам. І стане Стоян гірським ведмедем і зажадає володінь братів своїх, і земель їхніх, і стад їхніх, і влади їхньої. А від Острозора не лишиться нічого, окрім знедоленого обтяженого даниною, і ніхто не дізнається про нащадків його. 

Незабаром помер князь Всевид Великий Камінь. Почали тоді сперечатися п’ятеро синів за його спадок – Недан в самотині супроти чотирьох синів Милоради. Коли побачила Милорада, що не бути князем над усіма Карпатами її улюбленому синові Боромиру, то вирішила чародійством примусити білих хорватів віддати владу її брату – Боєславу Кметю, сину Далібора Хороброго, а Боримира відправити до полян на береги Дніпра вчитися мистецтву володіння зброєю, щоб став він великим воїном і відвоював собі Карпати.