Читати книгу - "Карма небесна , Кирило Легович"

Розділ шістнадцятий 

Артем  прийшов до спортивної секції з мішаних боїв. Серед дитячого галасу, зауважень тренерів, він помітив ту саму Катерину, однокласницю зі «сталевими яйцями», яка змогла бити хлопця майже кожного дня за весь час перебування в школі. 

-Пані Катерино! Вас можна на декілька хвилин. 

-Артеме! Що ти забув у наших краях? 

-Так, захотілося подивитися, де ти працюєш. Я бачу в тебе зараз урок, тому буду малослівним: я б хотів з тобою зустрітися. 

-Скажи де і коли? 

-Власне, це я й хотів у тебе запитати. 

-Ммм, до тебе чи що? 

-Ехх, до мене не вийде. Зараз саме ремонт розпочав. 

-Ну тоді буду чекати тебе сьогодні о сьомій вечора на вулиці Героїв України, дім 102 «А»,  п’ятий під’їзд, квартира 24. 

-Ось і чудово! До речі, ти сама живеш, чи як? 

-Не хвилюйся, чоловіка в мене немає. Та навіщо він мені, коли я сама можу себе захистити. 

Артем вийшов із  зали  тренувань. Він завжди думав, що така дівчина є справжнім скарбом для багатьох чоловіків. Шкода, що така красуня буде помирати сама у власній квартирі. 

Артем приїхав на своєму авто. Він припаркувався майже біля сусіднього житлового масиву. Пішки він прямував п’ять хвилин, нісши з собою у подарунок жінці  бійцівські рукавиці, які купив у дорогому спортивному магазині. 

-Ого! Ти з подарунком!- здивовано вона відкрила двері, розпушуючи щойно помите волосся. 

-Так. Сподіваюся, вони тобі знадобляться. 

-Нічого собі! Я таких ніколи не бачила - рожеві бійцівські рукавиці?! Це щось неймовірне! Дякую, Артеме, тобі велике. 

-Нема за що! 

-Ти проходь на кухню. Я, звичайно, не кухарка, але хоч  трохи щось зуміла приготувати,- показуючи на стіл промовила Катерина. 

Вони сіли вечеряти. Жінка розпитувала в Артема про його життя і бізнес. Часто вона повторювала слово «якби ж». Артемові ніколи не подобалося воно, бо не треба зациклюватися на темному минулому, коли можна будувати світле майбутнє. 

-А чому ти сам? 

-Знаєш, мабуть, я ще не зустрів жінку своєї мрії. 

-Ти що, гей? 

-З якого це дива ти це взяла? 

-Просто тобі вже ось за сорок, і ти ні разу не виходив заміж, ще й дітей не маєш. 

-У  мене також до тебе аналогічне питання: чому ти сама? 

-На це є аналогічна відповідь: не зустріла ще свого судженого. 

-Ось бачиш! 

-Але насправді все трохи інакше: я мала чоловіка, і разом з ним прожила п’ятнадцять років. Я не могла народити дитину доволі довго. Розумієш, постійна боротьба на ринзі з самого дитинства завдала мені  непоправних наслідків, через які в мене є проблеми з народженням дитини. Але я маю хлопчика. Ми спеціально зверталися до сурогатного материнства, і саме завдяки йому, я маю прекрасного Юрка. 

-А де він зараз? 

-Нещодавно закінчив восьмий клас, і поїхав до батька в Данію. Там той хоче, аби Юрко залишився там навчатися і жити. 

-І ти хочеш, аби він там навчався? 

-Я розумію, що в Данії у нього згодом буде більше перспектив, аніж у нас. Хоча й тут можна здобути хорошу освіту. Та як-не-як, все вирішить хлопець самотужки. 

-Правильно ти кажеш. 

-Ойй! Взагалі в мене життя таке собі, особливо після смерті батьків, так взагалі все пішло нанівець. Мої родичі ж почали ділити майно спочатку батька, а потім матері. Вони попросту маніпулювали ними, говорячи, що я нетямуща дочка. Батьки останнім часом взагалі не розмовляли зі мною. 

-А чому це ти нетямуща дочка? 

-Бо не народила сама! Ходжу на тренування просто, і нічого не добилася в житті, ще й на додачу чоловік пішов. Тоді мої родичі геть з глузду поїхали, і почали  хворим батькам розповідати яка я неправильна. А все заради чого: будинку, декілька паїв землі й все. Якби ж не аварія, то б мої інсульти не отримали, і жили спокійно ще довго! 

-Співчуваю тобі. Але ж ти у нас борчиня, чи не так? Ти переборола це, ти сильна жінка, ти зможеш все! 

-Ехх, якби все життя було як на рингу: за правилами та без жодних проблем, за які тобі зроблять дискваліфікацію. 

-А можеш мене навчити, навчити битися. 

-Тебе? Навіщо? 

-Аби бити долю, коли та приносить тобі тільки нещастя! 

-Добре сказано, ходімо у вітальню. 

Вони зайшли до  кімнати. Там стояв манекен, висіла груша. Але це все гармонійно комбінувало я з білим диваном, полицями та телевізором. Артем одразу почав шукати предмет, яким би можна було б вдарити Катерину. 

Тренування почалося. Жінка навчала Артема битися спочатку на груші, а згодом, коли та побачила прогрес чоловіка, то запропонувала битися вже один-на-один  зі справжнім суперником.