Читати книгу - "П'ята Саллі"

— У неї починала боліти голова, й вона просила Ларрі відвезти її додому.

— Він це робив?

— Роджере, як я й казала, на жаль, я про це знаю тільки від інших. Саллі не йшла з тими чоловіками, я також, і я впевнена, що й Нола теж. Якщо ви справді хочете дізнатися, що там відбувалось, краще спитайте Беллу.

— Гаразд, — сказав він. — Деррі, повертайся в темряву. Белло, вийди на світло.

— Привітик, — сказала вона, кліпаючи, ніби її засліпили вогні рампи. — Як твої справусі?

— Белло, я послав за вами з надією, що ви могли б мені надати якусь інформацію про колишнього чоловіка Саллі. Деррі вважає, що Джинкс хоче вбити його через певні інциденти, пов’язані з обміном дружинами на ніч. Ви щось про це знаєте?

— Та, мабуть таки, щось про це й знаю. Саллі була надто боязкою, щоб просто розслабитися та отримувати задоволення. Вона ж була дружиною Ларрі, так? А йому була потрібна дружина, яка б допомагала пробивати кар’єру. Та коли надходив час для гарцювання, в неї починалися головні болі, й виходити доводилося мені. Що ж, я на це не нарікатиму. В нас було багато танців, шоу, а потім ще вечірки.

— Як Ларрі реагував на вашу підміну?

— Він завжди дуже чудувався. Казав, що я або наймінливіша жінка на світі, або найкраща на світі актриса. Я сказала йому, що й те й те.

— Ви знаєте, чому Джинкс бажає вбити Ларрі?

— Деррі казала мені, що Джинкс дуже розлютилася на нього, коли ми востаннє обмінялися. Того вечора ми пішли на шоу Бадді Геккета[54], в «Копакабані». Я просто обожнюю Бадді Геккета. Ну ви ж знаєте, його брудні жарти — просто офігенні. Тієї ночі в Саллі рано почала боліти голова. Ті, як вона каже, «сороміцькі історії» дуже її ображали. Бля, ну ви колись чули про таку ханжу? Ну, менше з тим, вийшла я і встигла на другу половину шоу, як завжди. Пізніше, коли ми обмінялися із одним заміським менеджером з купівлі та його дружиною, я подумала, що буде дуже весело. У нього був чудовий білий «Кадилак», номер в «Американі»[55], і я просто знала, що це буде надзвичайно.

Я хотіла піти танцювати, але він наклюкався й так поспішав піднятися нагору до своєї кімнати, то я подумала, що в нас буде просто швидкий перепихон, і ми знову підемо танцювати. А тоді цей мудак зненацька зловив мене і зв’язав мені руки за спиною. Коли я почала випручуватись, він просто вхопив мої ноги та зв’язав щиколотки. «Агов! — кажу я йому, — тобі не треба цього робити. Я підіграю». Але він каже, що так любить, і не може змусити до такого свою дружину.

Тоді я й почала його впрошувати. «Будь ласка, не треба, — кажу я. — Я не витримаю болю». Він каже: «Тобі сподобається, маленька». Він каже, що від цього дуже сильно кінчає, і знає, що жінки насправді люблять, коли їх карають. «Ти божевільний, — кажу я йому. — Мене не потрібно карати». — «Проси мене ще», — каже він. А тоді витягує ремінь зі своїх штанів і згинає його, ніби збирається відшмагати мене по дупі. «Не роби цього, — попереджаю я його. — Ти не знаєш, до чого це може призвести». Але він починає ляскати мене. Я, звісно, завжди лякаюся, коли доходить до болю. Я взагалі його не можу терпіти. Тому я втікаю.

— Що ж трапилося?

— Насправді, я й не знаю, бо, як вже сказала, я втекла. Але Деррі пізніше мені розповіла, що вийшла Джинкс і вивільнила руки та ноги. Той тип опинився в палаті інтенсивної терапії в клініці, а Ларрі довелося шукати нову роботу. З тієї ночі Джинкс оголосила полювання на Ларрі.

— Зрозуміло, Белло. Ви дуже нам допомогли. Я вам вельми вдячний.

— Для тебе — завжди готова, здоровило… — вона перервала свій голос Мей Вест хихотінням.

— Тепер, Белло, я скажу вам повертайся в темряву, а коли дорахую до п’яти, вийде Саллі та запам’ятає з цієї розмови рівно стільки, скільки сама захоче.

Він порахував, і вийшла Саллі, роззирнулася довкола й її почало трусити.

— Все цей головний біль, докторе Еш. Нічого не можу з цим вдіяти.

— Ви пам’ятаєте те, що сталося сьогодні в кабінеті?

Вона поглянула навколо дещо враженим поглядом.

— Я просто прийшла сюди і сиділа, хіба ні?

— Ви відключилися, Саллі. Ви не пам’ятаєте нічого, що відбулося під час того, як ви були без свідомості?

— Ні, — сказала вона. — Я ніколи такого не пам’ятаю.

— Нам варто над цим попрацювати, — сказав він. Тоді він переповів те, що й Нолі та мені, про налагодження ліній комунікації між нами. — Тільки так ми зможемо побороти амнезію.

Саллі похитала головою.

— Вибачте, докторе Еш. Ви все розповідаєте мені про цих людей, і я намагаюся прийняти цю ідею. Але глибоко всередині я думаю, що насправді не вірю у все це. Вибачте.

Її губи тремтіли. Вона ледь стримувала плач.

— Не варто вибачатися, Саллі. Інші психіатри, які працювали зі своїми пацієнтами з множинною особистістю, виявили, що перший захист пацієнта від лікування — це майже завжди заперечення. Тому я не здивований, що ви не вірите. Але ви повинні готувати себе до того, що рано чи пізно доведеться визнати існування інших.

— Я намагатимуся, докторе Еш, але це важко.

— Запам’ятайте, Саллі, ви все життя створювали ці лінії захисту. Ті стіни не заваляться тільки тому, що ми просто на них посурмимо.

Всю дорогу додому її губи рухалися. Люди обертали голови та витріщалися на неї, але тільки я чула, що вона все повторювала й повторювала у своїй голові.

— Немає ніяких інших. Є тільки я. Я — єдина особа. Немає ніяких інших. Є тільки я. Я — єдина особа. Немає ніяких інших…

Господи, як же це мене гнітило.

Сім

Наступні кілька тижнів все йшло гладко. Я вибачилася перед Тоддом за свої непередбачувані зміни настрою, а він сказав, що це зайве. Саллі ходила на терапію. Белла з Нолою з’являлися на короткочасні періоди та зникали без жодних проблем. Джинкс трималася на відстані. Я керувала процесом і вже почала сподіватися, що все може залишитися так, як воно є, й, можливо, нам і не доведеться об’єднуватись. Якщо я не могла стати справжньою людиною, то це був другий найкращий варіант.

А потім одного вечора після закриття «Шляху з жовтої цегли» Тодд зупинив мене на виході. Він витяг пожовану зубочистку з рота і сказав:

— Саллі, я