Читати книгу - "Флористка, Viter"

Вона мовчала , не знала ,що сказати...

Артем привіз Марину додому до Зоряни. Виснажену дівчину відвели до квартири та вклали спати.Зоряна спистилась з Артемом до машини.

Зоряна вдихнула, відчуваючи, як серце відбиває шалену мелодію в грудях. Вона подивилася на Артема, зустрічаючись із його пильним поглядом.

— Хто ти насправді, Зоряно? — повторив він, ледве чутно, але в його голосі було стільки невідомих їй емоцій.

Вона знову вдихнула, намагаючись зібратися з думками. Це був момент, якого вона боялася. Момент, коли доведеться зняти маску.

— Я… — вона зробила паузу, не знаючи, з чого почати. — Все, що ти знав про мене — це лише частина правди. Я працювала на таємну організацію, виконувала завдання, які не мали потрапити в поле зору поліції. Саме тому я завжди була на крок попереду, саме тому знала більше, ніж мала б знати звичайна цивільна.

Артем не відвів погляду, але його очі стали холоднішими.

— Отже, ти брехала мені весь цей час?

Зоряна похитала головою.

— Ні. Я ніколи не брехала. Просто не говорила всього.

Він нервово провів рукою по волоссю, його кулаки стискалися.

— І що тепер? Ти просто підеш? Зникнеш, як робила це раніше?

Зоряна відчула, як її охоплює страх. Вперше за довгий час вона справді не хотіла бігти.

— Я не знаю, — зізналася вона. — Вперше в житті я справді не знаю, що робити.

Артем підійшов ближче, його очі пронизували її наскрізь.

— А якщо я попрошу тебе залишитися?

Зоряна відчула, як у ній все стискається. Залишитися означало ризик. Величезний ризик. Але піти означало втратити шанс на щось справжнє. На нього.

— Я хочу залишитися, — прошепотіла вона. — Але це не так просто.

Артем узяв її руки в свої.

— Я не прошу, щоб було просто. Я прошу, щоб ти дала нам шанс.

Вона подивилася йому в очі, шукаючи там відповідь. І зрозуміла, що її вибір уже зроблено.

— Добре, — сказала вона нарешті. — Я залишаюся.

Артем усміхнувся — ледь помітно, але щиро.

— Це найкраще рішення, яке ти коли-небудь приймала.

Вони стояли так ще кілька секунд, а потім Артем раптово притягнув її до себе, і вона потонула в його обіймах. Вперше за довгий час вона відчула, що нарешті вдома.